В умовах зростаючих загроз безпеці Європи, українсько-польський союз набуває критичного значення. На тлі агресивної риторики Кремля, що дивно нагадує події перед повномасштабним вторгненням в Україну, питання виживання для Східної Європи стає реальністю, а не вибором.
Російська Федерація сьогодні відкрито транслює наративи щодо Польщі, які практично ідентичні тим, що передували повномасштабній агресії проти України. Заперечення державності, перекладання відповідальності та підготовка ґрунту для насильства — це тривожні сигнали, що не можуть бути ігноровані як простий пропагандистський шум.
Заяви російських лідерів, таких як Захарова чи Медведєв, є чіткими політичними попередженнями. Це той самий патерн, який світ спостерігав у висловлюваннях Путіна щодо України до 2022 року.
Ілюзія абсолютного захисту з боку НАТО та Сполучених Штатів починає розвіюватися. В актуальних стратегічних документах США Росія вже не визначається як ключова загроза, замість цього згадується «стратегічна рівновага».
Це формулювання на практиці може означати готовність до поділу сфер впливу в Європі, що створює нові ризики для країн регіону. Логіка «великої трійки» – США, Росія, Китай – бачить Європу ослабленою та фрагментованою.
Сильна та єдина Європа не вигідна жодному з цих глобальних гравців, які прагнуть маніпулювати слабкими державами.
Авторитарні тенденції всередині Європейського Союзу є частиною цієї стратегії ослаблення. Приклад прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана демонструє, як слабка демократія стає зручним інструментом для зовнішнього впливу.
Така фрагментована та поступлива Європа є бажаною як для Москви, так і для певних кіл американського політичного істеблішменту.
Центральна та Східна Європа наразі перебуває в зоні підвищеного ризику. Росія відкрито претендує на цей регіон як на власну сферу впливу.
Потенційна «Америка Трампа» може заплющити на це очі, керуючись бізнесовими інтересами чи глобальним балансом сил. НАТО демонструє фактичне, а не лише декларативне ослаблення.
Інциденти з російськими дронами на польській території, що залишилися без жорсткої реакції союзників, є тривожними маркерами кризи системи колективної безпеки.
Вишеградська група вже не є опорою регіональної безпеки. Натомість реальною силою в Центрально-Східній Європі залишається Польща.
Ця країна, яка є 20-ю економікою світу та має потенціал членства в G20, несе ключову відповідальність за безпеку регіону.
Європа наразі не готова до повноцінної війни, їй бракує достатнього фінансування, озброєння та боєздатних армій. Реальні оборонні плани ЄС розраховані лише на 2027–2030 роки.
Це створює для Кремля «вікно можливостей», яке сьогодні закриває виключно Українська армія. Збройні Сили України є фактичним гарантом безпеки для всієї Європи.
Вони стримують Росію ціною власних втрат, виграючи критично важливий час для західних партнерів.
Ключова боротьба точиться навколо ресурсів для України. Переговори між США та Росією нерідко зводяться до одного: не допустити отримання Україною європейських коштів та репарацій для зміцнення армії та держави.
Проти цього активно виступають як Росія, так і Китай, прагнучи зберегти Україну слабкою.
Майбутнє Європи, зокрема її безпека, залежить від міцного українсько-польського союзу. Єдиний реалістичний сценарій передбачає тісну співпрацю Києва та Варшави.
Це включає підтримку інтеграції України в ЄС та НАТО, а також формування спільної політичної позиції. Поки Україна стоїть, Польща та вся Європа можуть розраховувати на безпеку.
Це не просто жест солідарності, а стратегічний збіг інтересів, який формує основу для подальших домовленостей.