“Західні літаки на озброєнні України зможуть вражати цілі в РФ” – Джеффрі Фішер

Це суттєво посилить можливості українських Повітряних сил ЗСУ. Зараз на полі бою маємо “паритет сил у повітрі”. Між українською та російською сторонами триває змагання за контроль над небом. Авіація має обмежити власні втрати та збільшити противника. Дасть свободу для маневрів наземним силам ЗСУ і обмежить ворожі.

Для України важливо отримати бойові літаки, які дадуть перевагу над ворогом на великій висоті, 6-9 км. Там зможуть використати високоточну зброю для ураження далеких цілей. Це суттєво посилить українські ВПС.

Це буде особливо важливо, коли ЗСУ готуватимуться до наступу та прориву ворожих ліній оборони. Зараз бачимо, що фронт більше нагадує Першу світову війну з окопами та артилерійськими дуелями, а не сучасну. Топографія поля бою густо порита снарядами, траншеї, місяцями незначні зрушення по лінії фронту, як то біля Бахмута. Водночас там гинуть тисячі солдат. Тому Україні важливо отримати перевагу в небі та змістити теперішній статус-кво.

З прикриттям від F-16 наземні сили зможуть діяти вільніше та розбити оборонні рубежі ворога.

Є певні повітряні спроможності України та Росії. Ключова відмінність у тому, що вам із серпня дають ракети AGM-88 HARM (високошвидкісна протирадіолокаційна ракета США, з дальністю 100-300 км, здатна наводитися на високочастотні РЛС. Вона обчислює розташування цілі й здатна її вразити, навіть якщо РЛС вимкнули. Gazeta.ua). Їх ваші військові навчилися прикріпляти до радянських літаків Міг-29. Ці ракети можуть визначати ворожі радари та знищувати їх. Розроблялися в оригіналі під західні типи літаків.

Коли західні літаки стануть на озброєння українських ВПС, то зможуть вражати цілі навіть у Росії. Зможете підтримувати оперативну ситуацію, щоб ворог не мав можливості привести та розвернути нові системи. На заході називаємо це “придушення та руйнування ворожої ППО”.

У Росії немає HARM чи її добрих аналогів. У них свої протилокаційні ракети, але куди менш ефективні. Тому знищення російського ППО один із пазлів для українських військових задля отримання контролю над небом.

Під час війни не маєте давати ворогу перевагу “безпечної території”. Росіяни не повинні вільно та безпечно діяти на своїй землі, якщо на вас напали.

Я мав суперечки щодо цього з американськими політиками і експертами. Востаннє з конгресменом, колишнім бригадним генералом. Він погодився, що в росіян не має бути “безпечної території”, якщо ведуть таку неспровоковану агресивну війну. Не має бути проблемою, щоб ЗСУ вражали військові цілі на території РФ. Якщо люди в Києві та інших містах України мусять жити без світла та в підвалах, чому не повинні так само в Москві та інших російських містах. Війна є війною.

Вони помилилися. Бо літаки F-16 уже злітали з аеродромів в Україні під час навчань кілька років тому. Існують навіть відео.

Я б почав від ескадрильї в 24 літаків. Не думаю, що є сенс давати мінімальну кількість. Давати поетапно, так. Можливо, вам потрібно близько 200 штук, щоб був суттєвий і швидкий результат.

Якщо у вас ескадрилья F-16, то для її підтримки на землі має бути близько 300 осіб. Щоб 24 машини ефективно виконали роботу. Тепер помножте на 10, коли у вас 240 літаків і 3000 військових на землі, які повинні швидко і правильно координувати роботу, виконувати завдання. Перед цим мають бути добре натреновані, мати потрібне спорядження.

Тому немає варіанту, щоб це сталося швидко в Україні. Особливо, якщо вам буде потрібно навчити та забезпечити всіх 3000 спеціалізованих військових. Будуть починати з ескадрильї та розширювати. Рухаємося до цього.

Існує те, що американські військові називають “Курс А” і “Курс Б”. Перший стосується тих, хто ніколи не літав на F-16. Потребують пройти все навчання. Другий курс буде стосуватися тих, хто літав на F-15 чи інших схожих моделях, тож в них є розуміння управління, як працює машина.

“Курс Б” логічно коротший. Він займає шість-дев’ять місяців. Українські військові зараз освоюють системи ПРО Patriot від США і німецькі танки Leopard-2. Тренування відбувається значно швидше, ніж будь-які оригінальні мінімальні курси. Не дивно, бо українські хлопці, які освоюють нову техніку, мають рідних вдома. Ті живуть під постійною загрозою російських ракетних ударів. Їх побратими на полі бою кожного дня ризикують загинути без прикриття танків. Знають ціну часу. Їм не потрібні вихідні, зайві години відпочинку. Вони цілком зосередженні на навчанні. Якщо віддані тому, щоб вивчити щось нове кожної хвилини, навчитеся значно швидше.

Впевнений, якщо буде рішення про передачу F-16, темпи тренування персоналу для них будуть також значно швидші, ніж необхідний мінімум.

Якщо візьмемо для прикладу війну в Сербії у 1990-х, це допоможе уявити, що може статися. В Україні буде більше людських втрат, більше збитих літаків, ніж у Югославії – російські ППО значно кращі. Але будете, мабуть, використовувати такий самий підхід, що й НАТО понад 20 років тому.

Перший удар виявлення та знищення російської ППО літаками F-16, ракетами HARM, системами HIMARS, дронами. Вони пробуватимуть вимикати свої РЛС, пересувати зенітні комплекси, завозити нові. Якщо вдасться виконати це завдання, вийдете на перший рівень переваги в повітрі.

На другому етапі F-16 забезпечать перевагу в небі проти російських літаків. Інші F-16 будуть прикривати. Також дозволять вільніше діяти в прифронтовій зоні українській авіації радянського зразка як то Су-25. Радянського типу літаки будуть на нижчій висоті, а західні на вищій.

Далі з повітря можна знищувати російські танки, бронетехніку, позиції. Те, що називається “проривом ліній оборони”.

Ні разу не чув точної та однозначної позиції самого Байдена по цьому питанні. Не слів про “захист демократії”, “підтримку України”, “допомогу українцям захиститися від несправедливої агресії”. А слів “наша ціль, щоб Україна перемогла та вийшла до кордонів 1991 року, а Росія програла та цілком покинула окуповані території”. Ні, цього не чув.

Чітко не ясно, що про все думає. А відтак, які точні цілі США. Чи Америка хоче зменшити кількість жертв і руйнувань у війні? Чи пошвидше її завершити? Чи якогось роду переговорів та мирної угоди? Чи щонайбільшого повернення Україною своєї території? Чи повернути всі землі, які були під контролем Києва до 2014 року? Конкретних відповідей не чув.

Навколо того, що думає та говорив Байден, багато політичної невизначеності.

Головний результат Україна перемагає. Дуже радію. Водночас тривають важкі та криваві бої. Маємо суттєві втрати з обох сторін. Але коли росіяни починали, то розраховували, що війна займе кілька тижнів. І за цей час захоплять Київ та обезглавлять керівництво країни, візьмуть її повністю під свій контроль. Але після провалу навколо Києва та на півночі, росіяни мали ряд знаменитих “перегрупувань” та “стратегічних відступів”.

Вони досягли невеликих успіхів за рік, отримали ряд нових окупованих територій на півдні та сході, “сухопутний міст” із Росії в Крим. Але за це заплатили щонайбільшу ціну – життями. Посилають хвилі людей на штурм неприступних позицій, що так безглуздо в ХХІ столітті. Лінія фронту останніми місяцями суттєво не рухається. А земля вкрита тисячами трупів.

Водночас, українські війська точно знають за що стоять за свої домівки і землю. Буквально їхні рідні за спинами. А вдома навіть стіни допомагають. Й так склалася наразі патова ситуація. Вона, зазвичай, на користь тим, хто вдома. За них місцеве населення. А проти ворогів – партизанський рух.

Тож, із віддаленої ситуації Україна після року в кращій ситуації. Хоча сумно через втрату такої кількості цінних людей, знищену інфраструктуру та міста. Але ви вистояли. Це було дуже важко. Ризики досі великі.

Ми опинилися в траншейній патовій ситуації від початку зими. Й кожна зі сторін багато разів хотіла б зруйнувати статус-кво на свою користь. В Україну рухається бронетехніка, танки та важке озброєння, які повинні це змінити. Росіяни прагнуть наввипередки прорвати лінію фронту живою силою. Коли прибудуть Leopard-2 та інші бронемашини, російські лінії оборони не зможуть встояти. Тому ми в очікування гарячих боїв за прориви рубежів.

Що мені не подобається в підході Заходу, НАТО, а не лише США, це ті регулярні повернення до розмов про мир та перемовини. Якщо ми допомагаємо Україні зброєю та невійськовою допомогою на десятки мільярдів доларів, даємо Patriot та Leopard, то повинні не лише давати трохи зброї, щоб українці мали трішки переваги, а послати все необхідне для повної перемоги. Щоб отримати тотальну перевагу над ворожими силами.

Ці розмови про мир мені нагадують те, як США входили у війну у В’єтнамі. Це був повільний і методичний процес, замість того, щоб вирішити справу одним сильним ударом, або взагалі не пхатися. Спотикаючись посилали щораз більше військ, але ніколи не достатньо. Починали з радників, потім були американські солдати, потім їх ставало більше, ще більше. Потім вивели контингент. Це був провал.

Інша історія операція в Югославії в 1999 році. Моя ідея, що слід було досі вже дати ЗСУ все необхідне для перемоги, а не виділяти порціями.

Якщо західні лідери щиро хочуть завершити війну, звести до мінімуму кількість жертв, то не мають зберігати ситуацію в стилі Першої світової війни чи допускати варіанту Другої світової. У цих страшних конфліктах загинули мільйони людей. Коли подивитеся на операцію НАТО в Югославії, переважаючу силу, тотальну перевагу в небі, то вона тривала лише 79 днів, а кількість жертв була близько 3500 осіб.

Якщо британська розвідка має рацію, кажучи, що зараз гине 800 росіян на добу під Вугледаром, це неймовірна кількість.

Якщо британська цифра правдива, то за тиждень вони втрачають понад 4000 осіб. Це більше, ніж втрати сторін за всю операцію НАТО в Югославії. А війна наближається до річної позначки й називають цифри безповоротних втрат в понад 100 тис. осіб. Це приголомшлива кількість.

Така цифра говорить мені про дві речі. По-перше, Володимир Путін та його оточення дуже налякані ходом війни, але не хочуть відступати. По-друге, загалом росіяни не протестують проти жертв. Коли подивимося на вторгнення СРСР в Афганістан, то країна втратила 15 тис. солдат. Батьки та рідні загиблих тиснули на керівництво країни, щоб вивести війська. Москва піддалася.

Теперішня війна забрала вже до десяти разів більше життів російських солдатів, й не бачите невдоволення з вимогами вивести війська з України. Не чую, щоб росіяни кричали “Ніколи більше!”. Путін присмирив країну й це справді лякає.

Я не бував на полі бою в Україні, щоб розуміти достеменно ситуацію. Але орієнтуюсь із оцінок військових, що діється. Західні партнери в останні місяці стали дуже активно допомагати Україні з військовою допомогою. Це відносно недавня зміна. Протягом наступних місяців з’являться в великій кількості західні танки, бронемашини, й, думаю, пізніше літаки. Це дасть нові можливості для української армії, зробить її на щабель кращою.

Що важливо для України, це не лише, що будуть Leopard-2 на полі бою, але до весни-літа суттєво зростуть загальні можливості ЗСУ. Для цього має бути розгорнута логістика, ремонтна база, запчастини, необхідна кількість пального, навчений технічний персонал, відпрацьовані процедури. Це матиме суттєвий вплив на хід бойових дій. Бо росіяни їм на противагу будуть ставити танки 50-70 річної давнини – надзвичайно неефективні в умовах сучасної війни. Російські сили опиняться без бронетанкового прикриття.

Якщо згадаємо перші місяці вторгнення, то величезна маса російської техніки просто встала, забуксувала. Їй бракувало логістики, пального, запчастин, прикриття ППО. ЗСУ її спалили. Росіяни також кидали цілком справні машини. Не можемо допустити, щоб із західною технікою в Україні сталося подібне. Тому потрібна дуже серйозна підготовка, щоб все спрацювало як слід.

Поки живий Путін, він не погодиться на існування України. Не змириться з жодною поразкою й буде шукати шляхів до реваншу. Це не та людина, яка може змінити думку чи заспокоїтися. Бачимо, він програє, але не здається. Йому байдуже, скільки загине росіян, і в що він перетворює країну. У цьому сенсі, він божевільний.

Існує шанс, що східний кордон України, де зараз найгарячіші бої, може перетворитися у щось на зразок грузинського кордону в Південній Осетії чи межі на Донбасі 2014-2022 років. Тобто знову частково-заморожений конфлікт з періодичними спалахами активних бойових дій. В інших випадках у щось більш спокійне на зразок Придністров’я. Путін хотів би, щоб так сталося, і зберегти якісь територіальні здобутки, які РФ отримала після 24 лютого. Україна, звісно, буде прагнути цього не допустити, доки матиме на це сили.

Може бути ситуація, що на фактичному кордоні між Україною та Росією будуть стояти війська України та її партнерів із країн НАТО, а на іншому боці росіяни. Тому буде непевний мир і фактичний кордон. Прикордоння тоді стане пустелею, бо ніхто не захоче жити в межах дії артилерії чи балістичних ракет. Ніхто там нічого не відбудує. Це один із можливих сценаріїв.

Існує більш оптимістичний, що Росія втратить так багато солдат, що її війська стануть недієздатні. Буде розгромлена, забере всі сили з усієї окупованої території як колись із Афганістану. Я в це не дуже вірю. Звучить занадто ідеалістично.