Використання медіа суспільно важливими особами для розповсюдження інформації є давньою глобальною практикою. Однак, Володимир Зеленський вирішив піти шляхом загадковості, зібравши журналістів пізно ввечері 8 лютого 2024 року, щоб обговорити свій наказ, який спричинив значний суспільний резонанс. Це діяння зробило пресу неочікуваними учасниками президентських рішень.

Контраверсійне рішення про звільнення головнокомандувача Збройних сил України, ключової фігури на фронті з перших днів війни, було прийняте без явної логіки чи обґрунтування. Зеленський, здавалося, сприйняв переконливу перемогу на виборах не як довіру, а як право на безвідповідальність, що підкріплюється його іноді невдумливими діями.

Поставлення особистого знайомого на керівну посаду в СБУ, який пізніше зрадив очікування, та ігнорування суспільної думки про таємні зустрічі, як у випадку з Оманом, відображають певну детинячу безпосередність у прийнятті рішень.

Суспільство обурене зневажливим ставленням до професійних військових лідерів, які були відсторонені або навіть переслідувані за свої дії на полі бою, що викликає занепокоєння щодо потенційного підриву обороноздатності країни.

Залучення генералів із багатим бойовим досвідом до відставки, особливо у світлі їхнього внеску у стримуванні агресії, викликає питання про критерії таких рішень та їхній вплив на моральний дух військових.

Попри визнання потреби у серйозних змінах у військовому керівництві та керуванні країною, Зеленський зіткнувся з викликом реалізації цих змін без суттєвого перегляду власного підходу до управління та відповідальності.

Очікування від Зеленського якісних змін в управлінні країною та військової стратегії лишаються високими, але без реальних дій ці обіцянки ризикують залишитися невиконаними, підживлюючи суспільний скептицизм і зневіру в ефективність його політичного курсу.