Наприкінці року в українському суспільстві спостерігається трансформація ставлення до військової служби та образу захисника. Збільшується кількість негативних історій та страхів, що викликає занепокоєння. Народний депутат Микола Княжицький та політичний оглядач Віталій Портников поділилися своїми роздумами щодо цих тенденцій.
Микола Княжицький наголошує, що повага до тих, хто воює, не зникла, проте багато українців не бажають служити. Він проводить паралелі з минулим: на Майдан виходили не всі, а 2014 року першими на фронт йшли пасіонарні особистості. Хоча під час повномасштабного вторгнення хвиля добровольців була більшою, з часом вона спала.
Основна відповідальність за цю ситуацію, на думку Княжицького, лежить на державі. Вона мала чесно попередити суспільство про тривалий характер війни з великою державою. На жаль, цього не зробили, оскільки значна частина людей прагнула швидкого миру та голосувала за подібні обіцянки. Відтак, суспільство виявилося не готовим до суворої реальності війни. Люди прагнули, щоб проблеми вирішили без їхньої особистої участі, хоча війна з Росією вимагає зусиль усього суспільства, а не лише армії.
Віталій Портников підкреслює критичну важливість чесної комунікації з перших днів війни. Він застерігає, що постійні обіцянки швидкого завершення конфлікту («два-три тижні») стали «отрутою» для суспільства. Раціонально мисляча людина, чуючи такі заяви від влади, може задатися питанням: навіщо йти воювати зараз, якщо незабаром усе закінчиться?
Така заспокійлива риторика, хоч і працює на короткій дистанції, руйнує ентузіазм і готовність до жертв у довгостроковій перспективі. Коли країна воює з ядерною наддержавою, справжні випробування лише починаються після бліцкригу. Портников акцентує, що не можна будувати державну політику на ілюзіях.
На думку Миколи Княжицького, Росія активно веде інформаційну війну, системно поширюючи кампанії проти мобілізації через ботів та проросійські структури. Україна, на жаль, майже не протидіяла цим загрозам. Замість ефективної боротьби з дезінформацією, державні інформаційні ресурси використовувалися для внутрішньополітичних цілей.
Ця беззбройність в інформаційній війні призвела до демотивації, що безпосередньо впливає на військових. Солдати на передовій, чуючи про можливий швидкий мир, можуть втрачати розуміння цілей своєї боротьби. Княжицький наголошує, що необхідно чітко комунікувати: Збройні Сили України – це головний захисник країни та Європи, і саме від них залежить результат війни.
Віталій Портников також прокоментував припущення про можливий страх влади перед армією як політичним конкурентом. Він вважає, що військові стають авторитетами лише за умови перемог та збереження демократичного характеру держави. Отже, справа не в страху, а в небажанні чесно взаємодіяти з реальністю та суспільством.
Європа залишається ключовим союзником України, адже європейські суспільства усвідомлюють російську загрозу. Однак, за словами Княжицького, Україна програє інформаційну війну на території союзників, тоді як Росія працює там системно.
Віталій Портников пропонує змінити риторику в спілкуванні з Європою. Замість позиції «врятуйте нас», Україна має ставити питання руба: як житиме Європа, якщо російські війська опиняться у Львові чи Ужгороді? Збереження українських територій є прямою гарантією безпеки європейського континенту. Він також категорично відкидає будь-які ілюзії щодо союзництва з Росією, підкреслюючи, що такий союз означав би втрату української ідентичності. Натомість, шлях з Європою, хоч і складний, дає шанс на її збереження.