Вірменія зробила низку кроків до заморожування відносин з РФ: скоротила військове співробітництво, не погодилася підписувати російський варіант мирної угоди з Азербайджаном і призупинила членство в ОДКБ. 18 вересня Слідчий комітет Вірменії повідомив про нейтралізацію спроби держперевороту.

Спецслужбісти підозрюють у причетності сімох підозрюваних, двоє з яких є колишніми громадянами Нагірного Карабаху, решта – громадяни Вірменії. Проти них порушені кримінальні справи. Троє з вірогідних заколотників затримані.

За даними вірменських правоохоронців, усі ймовірні учасники перевороту проходили підготовку в Росії на базі “Арбат”.

Колеги Раута

На подив, заколотники з Вірменії схожі з тим, хто підозрюється у другому замаху на Дональда Трампа. Як і Раут, вони виступали вербувальниками для осіб, котрі хотіли б познайомитися з новими видами озброєнь, пройти військову підготовку тощо.

Насправді їм втовкмачували необхідність”порятувати Вірменію” від “згубного курсу”. За деякими даними, база підготовки “Арбат” була розташована біля російського Ростова-на-Дону.

Однак російська пропаганда викликала у частини завербованих вірменів спротив, вони припинили участь у “навчанні” й повернулися на батьківщину. Вірогідно, завдяки цьому і вдалося розкрити заколот до його реалізації.

“Не так зрозуміли”

Кремль не коментує “російський слід” заколоту, але щодо Вірменії ретельно добирає слова. Чому? Напередодні Нікол Пашинян зробив кілька антиросійських заяв. Зокрема, пояснив призупинення членства в ОДКБ загрозою суверенітету, безпеки та державності Вірменії.

На думку вірменського прем’єра, ОДКБ не виконує задекларованих функцій. Водночас 18 вересня на Всесвітньому вірменському саміті Пашинян заявив, що прийняв запрошення Путіна на саміт БРІКС, однак про участь Вірменії у цьому об’єднані не йдеться.

Натомість більше сказав секретар Радбезу Вірменії Армен Григорян. За його словами, нова стратегія безпеки країни має на меті збільшення можливостей та управління ризиками. Григорян звернув увагу на розширення переліку країн військового співробітництва й наголосив на важливості співпраці з Францією та з Індією на противагу аналогічній діяльності з РФ, обсяги якої скорочуються.

“Стратегічна мета – забезпечити 25-30 відсотків військово-технічного виробництва всередині країни та мати чотири-п’ять зарубіжних партнерів з часткою співробітництва до 20 відсотків кожен”, – пояснив Григорян.

Речник Путіна Дмитро Пєсков натомість заявив, що ОДКБ не несе жодної загрози для вірменського суверенітету, причому Росія продовжуватиме контакти з Вірменією, це близький партнер.

Камінці по кошиках

Вірменія прагне не стільки посваритися з РФ, скільки диверсифікувати ризики у випадку великої війни. Про це – слова Григоряна щодо нової стратегії. Мати кілька зарубіжних партнерів, але з обмеженою часткою участі, – механізм, близький до того, котрий нині має Україна у вигляді угод про безпеку з низкою країн світу зі США включно.

Нікол Пашинян кілька разів виявляв незадоволення тим, як РФ захищає Вірменію від Азербайджану.

Що міцніша зв’язка останнього з Іраном, то вищий ризик (і спокуса), що у разі війни, може статися агресія з азербайджанської сторони на територію Вірменії. За підтримки Ірану цілком можна собі дозволити відтяти ласий шмат країни-сусідки. Ось Єреван і намагається підстрахуватися – щоб вижити.

Справді, ОДКБ із панівною роллю РФ не є гідною “парасолею”. Але і бити горщики з Москвою Пашинян не поспішає, причому участь у саміті БРІКС намагатиметься використати в інтересах своєї країни, тому і запрошення прийняв. На відміну від Грузії, де проросійська “Грузинська мрія” слухняно виконує партію по російській “партитурі”, у Вірменії Кремлю діяти складніше, потрібно домовлятися з Францією і враховувати позицію Індії, а також Ірану. Справді, переворот розв’язав би руки росіянам, країни-члени ОДКБ побачили наочне підтвердження, до чого призводить “заморозка” членства. Але ці плани було зірвано.