Росія показує сум’яття та брак снарядів перед українським контрнаступом. Притягнення до відповідальності російських військових злочинців тривалий і важкий процес. Поки що в Україні багато хаосу в ньому і бракує людей на місцях для збирання доказів, координації зусиль і змін в українському законодавстві. Ось дещо з того, що писали у світових ЗМІ.

“Хаотичні 72 години показують, що Росія не готова до українського контрнаступу”, CNN, США

Довгоочікуваний контрнаступ України видається неминучим. Те, як кожна сторона готується, красномовно говорить про їхню готовність.

Київська лінія фронту гуде від руху техніки та артилерійських обстрілів. Регулярні вибухи вражають життєво важливі російські об’єкти на окупованих територіях.

Міністр оборони заявив, що підготовка “добігає кінця”, а президент Володимир Зеленський запевнив, що контрнаступ “відбудеться”, але заперечив проти будь-якої точної дати початку.

Москва, з іншого боку, перебуває у стадії бійки у барі перед закриттям. Після втрат біля Харкова та Херсона вони мали сім місяців, щоб підготуватися до наступну. Ймовірно ціль української атаки – Запоріжжя.

Вони викопали великі мережі траншейної оборони, які можна побачити з космосу. Це визнання масштабів не є обов’язковим компліментом у 2023 році. Так, вони великі, але кожен може переглянути їх у Google. Це не дуже добре в епоху точних ракет та стрімкого розвитку бронетехніки. Але саме останні 72 години найбільше видали недостатню готовність Росії.

По-перше, звільнення заступника міністра оборони щодо тилу Михайла Мізінцева. “М’ясник з Маріуполя”, як відомий Мізинцев, безумовно, мав достатньо недоліків у згубній для Росії війні, щоб заслужити на таке. Але це не відповідає на запитання чому саме зараз?

Звільняючи ключових міністрів за кілька хвилин до того, як армія РФ зіткнеться з контрнаступом України – Москва посилає сигнал про сум’яття

Звільняючи ключових міністрів за кілька хвилин до того, як армія РФ зіткнеться з контрнаступом України – Москва посилає сигнал про сум’яття.

А тут ще новий виток критики Євгена Пригожина. Голова ПВК “Вагнера” вибрав неділю, щоб дати ще одне довге інтерв’ю, в якому оголив масштаби проблем, з якими стикаються його найманці.

За словами Пригожина, у його бійців так мало боєприпасів, що їм, можливо, доведеться піти з Бахмута – міста, намагаючись захопити яке вони втратили тисячі життів. Пригожин – не найнадійніше джерело. Але Москва не заохочувала б такого роду публічні сварки в цей делікатний момент.

Про брак боєприпасів у Росії відомо давно, але припускати неминучий провал безпосередньо перед контрнаступом – спроба перекласти провину.

Масштаби внутрішньої нерішучості, суперництва та роз’єднаності в Москві тільки наростають

Кількість годин до того, як Україна розпочне наступ, зменшується. Те, що ми знаємо про їхній емоційний стан або цілі, майже дорівнює нулю. А масштаби внутрішньої нерішучості, суперництва та роз’єднаності в Москві лише наростають.

“Судове переслідування за військові злочини в Україні гра в довгу”, The Economist, Велика Британія

Терехівка село недалеко від Чернігова, повне низьких хат із залізними дахами та телефонних стовпів з гніздами лелек нагорі. У селі є універсальний магазин та громадський центр, а раніше у ньому був кіоск із продажу безалкогольних напоїв. Кіоск закрили з 24 лютого 2022 року, коли росіяни окупували це село на більш ніж місяць. Проте росіяни знайшли магазину застосування кілька днів там тримали мирного жителя Олександра Марусика та катували його. Він стояв на пораненій нозі, а його питали, де українські частини. Не витримавши болю, Марусик благав їх убити його. Зрештою, його відпустили.

На тлі звірств, здійснених російськими військами в Україні, історія Марусика видається не примітною. Росія бомбардувала та обстрілювала цивільні об’єкти в українських містах, вбивши тисячі людей. Її війська катували, наражали на сексуальне насильство і вбивали мирних жителів в окупованих містах – таких як Буча. Росія систематично викрадає українських дітей. Відеокліп, що з’явився в середині квітня, показав, як росіяни обезголовлюють живих українських військовополонених.

За словами генпрокурора країни Андрія Костіна, після вторгнення українська прокуратура порушила понад 80 тис. справ про воєнні злочини. Справа Марусика виділяється в одному сенсі – одна з приблизно 30 справ, за якими вже винесено обвинувальний вирок. 17 лютого суд у Чернігові заочно засудив російського військового Дениса Кузнєцова за тортури.

Буря міжнародних ініціатив щодо надання допомоги Україні не піддається координації

Суд показує, яких зусиль докладає Україна для судового переслідування за військові злочини. Але це також наголошує на недоліках цих зусиль. Україні бракує стратегії порушення справ проти високих російських керівників, а не проти рядових. Її союзники охоче надали б бази даних і провели навчання, але поки що відправили кілька власних слідчих. Буря міжнародних ініціатив щодо надання допомоги не піддається координації. Якщо Україна та її союзники сподіваються засудити людей, відповідальних за військові злочини Росії, вони мають над чим працювати.

Сергій Хамайко, обласний прокурор, який розглядав справу Марусика. Він каже, що вибрав його з простої причини мав докази. В українських спецслужб були дані мобільного телефону, за якими Кузнєцов, якому тоді було 20 років, знаходився біля кіоску. Марусик вибрав Кузнєцова з фотоархіву, побачивши його обличчя без зав’язаних очей та впізнавши голос у перехоплених телефонних дзвінках. Суд засудив росіянина до 12 років позбавлення волі за статтею, яка стосується порушення законів та звичаїв ведення війни.

Але українська влада поняття не має, де Кузнєцов. Призначений судом захисник не зміг зв’язатися з ним. Кузнєцов, якщо живий, може навіть не знати, що йому висунуто звинувачення – від прокуратури потрібно лише опублікувати повідомлення в офіційному урядовому кур’єрі. Що тоді означає його вирок?

“Мене всі про це запитують. Колись у Росії може відбутися зміна режиму, і вирок дає жертві почуття справедливості”, – каже Хамайко.

У таких судах, як у справах про війни в Сьєрра-Леоні та колишній Югославії, прокурори навчилися повільно будувати справи проти вищих керівників, які організували насильство. В Україні цього ще не сталося, каже Уейн Джордаш, юрист-міжнародник із Києва. Джордаш керує Global Rights Compliance юридичною практикою, яка підтримує українських слідчих та прокурорів.

“У центрі уваги справи з безпосередніми винуватцями, які виглядають як звичайні злочини тортури у підвалі, зґвалтування”, каже Джордаш.

Оскільки цифри величезні, а технічної експертизи мало, прокуратура “тільки починає зосереджуватись на тому, як просувати ці справи вгору”.

Деякі проблеми кореняться у законодавстві. У Кримінальному кодексі України немає поняття відповідальності командирів, що використовується для звинувачення старших командирів у військових злочинах, навіть якщо вони не віддавали явного наказу кожному з них. В українських прокурорів мало свободи дій вони зобов’язані розпочати розслідування протягом 24 годин після отримання повідомлення про злочин. Це зумовлює збільшення кількості дрібних справ.

Кар’єра прокурорів процвітає, коли вони виграють велику кількість судових процесів, що є стимулом для порушення швидких звинувачень проти солдатів, а не довгих розслідувань проти їхніх командирів. Ряд російських військовополонених визнали себе винними тільки для того, щоб їх обміняли під час обміну полоненими. Заочні судові процеси пов’язані з ризиком. У 2015 році Європейський суд з прав людини скасував обвинувальний вирок у зв’язку з військовими злочинами у Хорватії, поставивши цим під сумнів багато інших. Причина – процес подання апеляцій щодо тих, кого судили заочно, був визнаий поганим.

Українські суди не можуть приймати докази безпосередньо від сторонніх слідчих, тому міжнародні експерти виступають лише радниками.

Україні бракує робочих рук на місцях, щоб розслідувати військові злочини

“Недостатньо надіслати до нас сотні міжнародних консультантів. Україні бракує робочих рук на місцях. Деякі українські НУО, зокрема група Матвійчук, закликають до створення гібридних судів, які могли б приймати іноземних слідчих і прокурорів”, – каже Олександра Матвійчук, юрист-правозахисник, чий Центр громадянських свобод був удостоєний Нобелівської премії миру в 2022 році.

Розслідування військових злочинів за участю іноземних держав і судів невимовно складне. Україна дала юрисдикцію Міжнародному кримінальному суду в Гаазі. У березні цей суд видав ордер на арешт самого Володимира Путіна разом із його уповноваженою в справах дітей за масові викрадення дітей Росією. Тим часом, шість країн – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина, докладають зусиль для розслідування військових злочинів разом з Україною у спільній слідчій групі.

ЄС створив базу даних доказів військових злочинів у своєму агентстві юстиції Євроюст. Він також хоче створити новий трибунал для суду над Росією за звинуваченням у агресії, яку МКС, ймовірно, не може порушувати проти країн, які відкидають його юрисдикцію. США, Велика Британія та окремі країни Європи періодично посилають в Україну судово-медичних експертів та юристів, збирають свідчення з українських біженців. Деяким може бути висунуто звинувачення у військових злочинах, відповідно до законів універсальної юрисдикції. Передбачається, що Консультативна група зі правопорушень проти злочинів ACA, створена США, Великою Британією та ЄС, координуватиме зусилля цих країн з українськими прокурорами. Не дивно, що це важко зробити.

Ситуація в Україні не така, як на Нюрнберзькому процесі над військовими злочинцями, де держави-переможці чинили правосуддя над переможеним народом. Це також відрізняється від того, що було в Камбоджі, Сьєрра-Леоне чи колишній Югославії, де громадянські війни поступилися місцем трибуналам, які спонсорувало міжнародне співтовариство – фраза, яка на той час мала якесь значення.

Справедливість прийде після того, як бойові дії закінчаться

Швидше, поки в Україні переважна більшість справ про військові злочини розглядатиметься у національних судах. Країна, яка захищається, вершить суд над солдатами загарбників, які можуть опинитися у Росії та недоторканними ще багато років. Клаус Хоффманн, німецький прокурор, що працює з ACA, зазначає, що Лондонську декларацію про покарання за військові злочини було випущено у 1942 році, коли нацистське керівництво було ще поза досяжністю. Справедливість, каже Хоффман, прийде після того, як бойові дії закінчаться.

У минулому огляді преси Gazeta.ua писала, що санкції проти Росії мали обмежений ефект, бо Москва знайшла багато лазівок у них. Вона не може виробляти багато сучасної зброї, але в неї ще багато людей і старої світської техніки. Росія купує заборонені товари через інші країни і продає нафту новим покупцям. Тиша щодо подій у Запорізькій області може означати, що контрнаступ уже розпочався.

Джерело: Gazeta.ua