Кіно під час війни. Артем Колюбаєв, на прикладі фільмів “Я працюю на цвинтарі”, “Щедрик”, “Памфір”, які він продюсував і які вийшли в кінотеатральний прокат під час повномасштабного вторгнення та фільму “БожеВільні”, премʼєра якого запланована на жовтень 2024 року, розповів про значення кіноіндустрії в умовах війни.

Продюсер Артем Колюбаєв під час повномасштабного вторгнення продовжує працювати над створенням вітчизняного кіно і випускати на кіноекрани стрічки про історію, культуру та боротьбу українського народу.

Так у вересні 2022 року відбулась одна із перших українських премʼєр з початку великої війни фільму “Я працюю на цвинтарі”, одним з продюсерів якої є Артем Колюбаєв. Стрічка досліджує складну психологію головного героя Олександра, який сам переживає особисту трагедію. Через свою роботу на цвинтарі він поступово намагається знайти примирення з минулим і відновити контакт із життям. Це історія про пошуки сенсу в умовах, коли здається, що навколо лише смерть, і про те, як важливо навчитися жити далі, навіть коли здається, що це неможливо. Саме ці відчуття і внутрішні випробування проходить не одне покоління українців, які стали живими свідками і вимушеними учасниками сучасної війни.

Ця стрічка демонструє стійкість і незламність, а глядачі порівнювали її перегляд із сеансом психотерапії.

В основу фільму покладено збірку “Я працюю на цвинтарі” Павла “Паштета” Белянського, який зараз воює в одній з бригад ЗСУ старшим стрільцем штурмової роти.

Ще одна стрічка з творчого доробку Артема Колюбаєва, яка вийшла на екрани у розпал повномасштабної війни і встигла підкорити серця глядачів, – “Щедрик”. Цей фільм розповідає про події Другої світової війни та долю українців під окупацією німецької та радянської влади.

Через призму життєвих історій головних героїв стрічка досліджує тему виживання, збереження людської гідності та культурної ідентичності в умовах репресій і терору та показує, як українці жили під окупацією двох тоталітарних режимів, підкреслюючи, що для багатьох людей не було суттєвої різниці між німецькими і радянськими окупантами – обидва режими принесли смерть, знищення і спроби викорінення національної свідомості. Фільм також акцентує увагу на важливості збереження культури і традицій, які стали формою опору і засобом виживання в ті важкі часи.

“Історія демонструє, що між цими двома режимами не було суттєвої різниці, а українці в обох випадках зазнавали жорстоких репресій. Це є важливою частиною нашої історії, яку ми прагнемо донести до сучасного глядача”, розповідає продюсер Артем Колюбаєв.

Назва фільму символічна – “Щедрик” як відомий український різдвяний гімн стає не лише музичним супроводом, але й символом надії, непохитності духу і національної ідентичності, яку герої фільму намагаються зберегти, незважаючи на всі випробування. “⁠Щедрик” був у прокаті 13 тижнів і зібрав майже 11 мільйонів гривень попри постійні бомбардування України Росією та вимкнення світла.

“Щедрик – це не видумка, це збірний образ тих подій, які відбувались… це дуже болісний фільм і кожен раз знаходиш щось нове і по-новому переживаєш ці емоції… Він дуже добре сприймається і в Україні і поза нею. Його показували майже в усіх штатах США. Європейці, американці не до кінця розуміють цю різницю, деякі вважають, що ми одне ціле і взагалі не розуміють, через що у нас війна, але коли дивляться історичне кіно, вони розуміють, що це українським народ, який був пригнічений.

Стрічка “Щедрик” отримала широку підтримку та визнання серед глядачів по всьому світу. Це один із не багатьох українських фільмів який вийшов в кінотеатральний прокат в Японії. Також “Щедрик” так само, як і фільм “Я працюю на цвинтарі”, демонструвався по всьому світу в рамках благодійного проєкту – Cinemaid marathon та збирав кошти на підтримку українського кінематографу.

Ще один фільм, над яким працював Колюбаєв, – “Памфір”. Це історія боротьби головного героя проти корупційної системи на Буковині, але окрім соціальних проблем, стрічка ілюструє традиції, звичаї та обряди українців напередодні свята Маланки.

Фільм зʼявився на великих екранах у березні 2023 року і зібрала близько 12 мільйонів гривень, а робота над ним почалась до вторгнення Росії і автори фактично рятували відзнятий матеріал з-під обстрілів і вивозили його з Києва у перші дні великої війни.

Олександр Верховинець, який відповідав за монтаж звуку, коли в Києві стріляли й був повний хаос, зміг дістатися студії й зробив копію всього проекту зі звуку зберіг роботу, над якою велика команда на чолі зі звукорежисером Сергієм Степанським працювала багато місяців, і завантажив усе це для французької компанії постпродакшена, котра завершувала фінальне зведення у себе.

“У 2022 році завдяки фільму “Памфір” Україна звернула увагу в рамках найпрестижнішого міжнародного кінофестивалю в Каннах на свій кінематограф і продемонструвала, що він виживає навіть в умовах війни. Ця премʼєра стала історичною, адже Україна була представлена в цій програмі кінофестивалю вперше з моменту проголошення незалежності”, розповідає продюсер фільму Артем Колюбаєв.

Фільм “Памфір” став справжньою сенсацією в європейському кінематографі, очоливши численні списки найкращих фільмів і отримавши безліч нагород як в Україні, так і за кордоном.

Стрічка здобула приз глядацьких симпатій на кінофестивалі в Локарно (Швейцарія) та нагороду за найкращий сценарій на кінофестивалі в Таллінні (Естонія).

Крім того, “Памфір” став одним із переможців 47-го Міжнародного кінофестивалю у Клівленді, отримавши нагороду в категорії “Фільми з Центральної та Східної Європи”. Стрічка також здобула головний приз на міжнародному кінофестивалі у Каїрі та була названа у числі найкращих фільмів 2023 року за версією британського видання “The Guardian”.

Серед національних нагород фільму: “Золотий Дюк” на Одеському міжнародному кінофестивалі, відзнака за найкращу режисуру на Київському міжнародному кінофестивалі та гран-прі на “Молодості”.

Також творці фільму отримали одразу 11 нагород із двадцяти двох на сьомій національній кінопремії “Золота дзиґа”.

А вже цієї осені у кінопрокат виходить нова стрічка Артема Колюбаєва “БожеВільні”. Це художній повнометражний ігровий фільм, історична драма і дебютна робота режисера Дениса Тарасова, яка вже була представлена на Варшавському міжнародному кінофестивалі, де встигла отримати спеціальну відзнаку, та повернутись з нагородою з Канадського кінофестивалю. У Монреалі стрічка отримала одразу дві нагороди у номінаціях “Найкращий режисер” (Денис Тарасов) та “Найкращий актор” (Костянтин Темляк).

Трейлер стрічки з перших хвилин встиг заінтригувати глядів. Цей фільм ілюструє події радянських часів та показує винахід тоталітарної системи “каральну психіатрію”, з якою стикаються головні герої, і режим, який знищує усіх, хто виступає проти нього. До слова головний герой фільму зараз служить у лавах Сил оборони і захищає Україну від російського супостата.

Усі згадані стрічки є не лише мистецькими творами, а й відображенням незламності українського народу, який навіть в умовах війни продовжує боротись, жити і творити.

Артем Колюбаєв, зауважує, що кіно відіграє ключову роль у формуванні національної ідентичності. Під час війни, коли країна переживає глибокі потрясіння, необхідно зміцнювати національний дух і нагадувати людям про їхню культуру, історію та спільні цінності.

За словами продюсера, фільми здатні передавати важливі послання, надихати на боротьбу за свободу та підкреслювати значення незалежності. До того ж українське кіно може стати потужним інструментом інформаційної боротьби.

Особливо це актуально в умовах війни, коли важливо протидіяти ворожій пропаганді, і кіно тут може мати особливе значення, представляючи світові правдиві історії про події в Україні, її героїв та народ.

“Важливо представляти українське кіно на міжнародних фестивалях, бо це допомагає розповсюджувати правду про Україну. У часи війни і глобальних викликів українське кіно стає потужним голосом, який може доносити до світової аудиторії реальні події, переживання та боротьбу українського народу. Фільми можуть служити своєрідною культурною дипломатією, показуючи світу український контекст через особисті історії та національні наративи”, зауважує Колюбаєв.

Участь у міжнародних фестивалях допомагає українським фільмам здобувати визнання та підтримку на глобальній арені. Це важливо як для поширення української культури, так і для налагодження співпраці з міжнародними партнерами, що можуть сприяти розвитку кіноіндустрії в Україні. Успіхи на фестивалях відкривають нові можливості для українських кінематографістів, зокрема, залучення фінансування, копродукцій та нових проектів.

До того ж такі фестивалі допомагають створювати позитивний імідж України за кордоном. Коли українські фільми отримують нагороди і позитивні відгуки на міжнародних платформах, це зміцнює позиції України як країни з потужним культурним потенціалом. Колюбаєв підкреслює, що кожен успішний показ українського фільму на фестивалі це крок до більш глибокого розуміння України у світі.

Тому підтримка та розвиток кіноіндустрії під час війни є інвестицією в майбутнє країни. Це дає змогу зберігати та розвивати таланти, створювати нові робочі місця, а також закладати фундамент для відродження національної культури в післявоєнний час. Колюбаєв вважає, що навіть у найважчі моменти потрібно думати про те, як буде виглядати майбутнє України, і кіно може стати важливою частиною цього майбутнього.