Думки у виданні EUobserver професора політології Університету Рутгерса в Ньюарку Олександра Мотиля та дослідника на пенсії з 25-річним досвідом опитувань для “Радіо Свобода” та “ІнтерМедіа” Ярослава Мартинюка

Відсутність російської опозиції у російсько-українській війні викликає подив. Війна явно нікуди не подінеться, російські втрати приголомшують, економіка РФ перебуває в тяжкому становищі, а рівень життя росіян знижується, і все таки опитування громадської думки показують, що більшість росіян підтримують війну та її архітектора Володимира Путіна.

Таким чином, 70-80% росіян послідовно відповідають “так” на ці два запитання. Перший задає Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ). Другий Левада-центр: “Чи підтримуєте ви, чи не підтримуєте рішення про проведення “спеціальної військової операції” в Україні?” і “Чи підтримуєте ви діяльність Володимира Путіна на посаді президента Росії?”.

Незалежні російські експерти, афілійовані з соціологічним дослідницьким проектом “Хроніки”, ставлять під сумнів ці результати. Розуміючи, що російська влада може використати опитування для створення ілюзії масової підтримки війни в Україні, соціологи Ганна Бірюкова з Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального та Олена Конєва з ExtremeScan, Кіпр, провели дослідження, яке показує, що хоча більшість росіян підтримують дій російської влади їх значно менше, ніж 70-80%.

Їхнє дослідження також показує, що хоча 35% росіян не підтримали війну Путіна в Україні влітку 2022 року, до лютого 2023 року ця кількість зросла до 47%.

Можливі пояснення такого високого рівня російської підтримки війни варіюються від зомбування населення роками невпинної пропаганди до впливу століть рабської політичної культури, яке триває. Навпаки, багато російських коментаторів, які виступають проти режиму, стверджують, що близько 15% росіян є затятими прихильниками війни, ще 15% затятими противниками, а інші просто пливуть за течією.

Всі ці пояснення ґрунтуються на припущенні, що російську громадську думку можна осмислено виміряти. Але чи можна насправді?

Не треба бути експертом з громадської думки, щоб підозрювати, що опитування в диктатурах завжди будуть складними: чи скажуть люди правду, якщо знають чи підозрюють, що виступ проти режиму може спричинити для них неприємності? Все стає ще складнішим під час війни, коли критичні погляди легко можуть бути розцінені як зрада.

Критики російських опитувань громадської думки зазначають, що оскільки лише 5% респондентів, з якими зв’язувалися, готові брати участь в інтерв’ю, опитування є марним барометром того, що люди насправді думають. Наприклад, про це говорить Брін Розенфельд із Корнельського університету. На це російські соціологи з Левада-центру та ВЦИОМ відповідають, що рівень відповідей у 5% не є чимось незвичайним і не впливає на результати опитувань у США.

Правильно, але це пояснення ігнорує відмінності в умовах опитувань між США і Росією. Американці зазвичай відмовляються брати участь в опитуваннях, бо їх занадто багато або не мають на це часу. У Росії, на думку поінформованих спостерігачів, домінує фактор страху.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Буде стрімка та рішуча контратака” – Олександр Мусієнко про озброєння та наступ ЗСУ

Росіяни знають, що словесна опозиція війні карається кримінально, і що вираз політичних поглядів – небезпечний. Заборонено навіть називати “спеціальну військову операцію” війною, а будь-яка спроба зробити це спричиняє штрафи або навіть арешти.

Багато росіян також знають, що за останній рік десятки провідних політиків, олігархів і військових наклали на себе руки, були отруєні або померли за загадкових обставин. Ризики чесної відповіді на опитування занадто високі, тому що ніхто не може гарантувати анонімність. Набагато безпечніше взагалі відмовитись від участі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Адміністрація Байдена боїться можливого розпаду РФ” – експосол США Джон Гербст

Денис Волков, директор “Левада-центру”, стверджує, що дізнатися про рівень страху неможливо, бо “опитування не проводяться в присутності поліграфа”. Він додає, що зводити все до страху серйозне спрощення. Але Волков упускає суть.

Оскільки страх є фактором, ми не маємо можливості дізнатися, наскільки точними є опитування громадської думки. А це, у свою чергу, означає, що ступінь підтримки Путіна та його політики може бути, як стверджують незалежні соціологи, значно нижчим, ніж припускають ВЦИОМ та “Левада-Центр”. Зрештою, тим 5%, які готові відповісти на опитування, мабуть, нічого боятися, бо вони щиро підтримують режим.

Наслідки цих висновків багатогранні. По-перше, і це найбільш очевидно, до опитувань громадської думки в Росії потрібно ставитись з великою часткою скептицизму. По-друге, якщо реальний рівень опозиції Путіну та його політиці сягає 50%, то Путін та його товариші йдуть дуже тонкому льоду. Вони можуть знати чи не знати цього, але якщо цього не знають, що, ймовірно, з огляду на ізоляцію Путіна від реального світу, то їхня політика щодо України та війни, ймовірно, веде до поступового ослаблення народної підтримки і, що, можливо, й більше важливо, зменшує легітимність режиму. По-третє, невдоволення, що росте, може легко перерости в повномасштабну опозицію режиму і його лідеру Путіну.

Поки що росіяни занадто налякані, щоб чесно відповідати на запитання та виходити на вулиці з протестами. Але якщо і коли здатність режиму до примусу знизиться, а це станеться, якщо війна триватиме погано для Росії, їх страх зменшиться, а готовність протестувати зросте. Путіну не завадило б згадати, як росіяни мобілізувалися після того, як Михайло Горбачов приборкав КДБ, щоб просувати гласність та перебудову.

За іронією долі, уважне вивчення опитувань громадської думки в Росії показує прямо протилежне тому, що мають показати опитування – народна підтримка набагато менша, ніж на це сподівається Путін, а народне невдоволення набагато більше. Це те, чого боїться Путін.

Переклад Gazeta.ua