Три роки тому Росія захопила в полон 24 українських військових моряка, які на своїх кораблях переходили через Керченську протоку. Україна відповіла на зухвалу витівку північного сусіда, подавши позов до міжнародного арбітражу. Перші слухання у цій справі почались учора, 11 жовтня.

Восени 2018 року Україна вирішила посилити безпеку своїх кордонів в Азовському морі. Однією з причин для цього стала агресивна поведінка Росії, яка почала безпідставно затримувати і обшукувати торгові судна, що проходять під Керченським мостом. Час затримки зріс найбільше для суден, що йдуть в/з українських портів на Азові.

Забезпечуючи безпеку на цьому напрямку, Україна вирішила побудувати військово-морську базу в одному з таких азовських портів – Бердянську. Саме туди в середині 2018 року почалося переміщення кораблів і персоналу.

Перший прохід кораблів ВМС з Чорного в Азовське море пройшов без серйозних проблем. В кінці вересня 2018 року пошукове судно “Донбас” і буксир “Корець” пройшли під Керченським мостом і успішно прибули в пункт призначення. Російські літаки і судна берегової охорони лише спостерігали за ними і “діяли на нерви”.

Вже через два місяці новий прохід українських кораблів ВМС викликав у північного сусіда куди більш гостру реакцію. Російські силовики не пропустили через Керченську протоку броньовані катери “Бердянськ”, “Нікополь” і буксир “Яни Капу”. Коли українські судна розгорнули і попрямували назад в Одесу, їх обстріляли і захопили. Весь екіпаж – 22 молодих українських військових моряки і 2 співробітники СБУ – був заарештований.

Росія звинуватила Україну в провокації, а українських військових – у незаконному перетині кордону. Саме таке звинувачення і було пред’явлено морякам.

На час слідства їх перевезли до Москви і закрили в слідчому ізоляторі. Обстріляні кораблі ВМС пришвартували в порту Керчі.

Агресивні дії Росії стали предметом розгляду на терміновому засіданні українського Радбезу. За його підсумком в країні ввели воєнний стан. Але початок президентської виборчої кампанії, що наближався, “змазав” ефект від вжитих заходів. Воєнний стан було введено всього на 30 днів і тільки в ряді прикордонних регіонів.

Паралельно Україна спробувала задіяти юридичні та дипломатичні інструменти, щоб повернути своїх громадян і кораблі. Основний аргумент нашої сторони – Росія грубо порушила Конвенцію ООН з морського права. Її 95-та стаття прямо говорить, що військові кораблі мають “повний імунітет у відкритому морі”.

Більш того, навіть якщо військовий корабель і порушує будь-які закони або правила прибережної держави, то Конвенція дозволяє “вимагати від нього покинути територіальне море країни” (12 морських миль або 22 км від берега), але ніяк не захоплювати його.

Саме така практика показала себе, наприклад, у червні поточного року. Британський есмінець Defender увійшов, за твердженням Росії, в її територіальні води біля окупованого Севастополя. Силовики РФ, зробивши попереджувальні постріли, спробували вигнати непроханого гостя зі “своїх вод”, але при цьому не захоплювали корабель.

У справі українських моряків цивілізовані спроби міжнародного співтовариства переконати Росію в тому, що вона грубо порушила підписану нею ж Конвенцію морського права не принесли успіху. У квітні 2019 року українська влада скористалася можливістю і оголосила, що судитимуться з агресором в міжнародному арбітражі.

Це спеціальний судовий орган, який створюється при Постійному Третейському суді (Гаага, Нідерланди) для розгляду однієї конкретної справи, у разі якщо сторони не змогли дійти згоди. До нього входять п’ять суддів на чолі з канадським професором Дональдом Макреєм.

Враховуючи, що міжнародний арбітражний розгляд – процес вкрай тривалий, Україна вирішила вдатися до ще одного юридичного виверту, щоб звільнити своїх моряків. Через два тижні після подачі позову в Гаагу український уряд направив заяву Міжнародному трибуналу з морського права в Гамбург (Німеччина). У ньому містилося прохання зобов’язати РФ невідкладно відпустити моряків, і віддати кораблі.

Трибунал, дійсно, оперативно розглянув запит України і буквально протягом одного місяця виніс рішення на нашу користь. Трибунал практично в повному складі (проти був тільки російський суддя) 25 травня 2019 року зобов’язав РФ невідкладно звільнити українських громадян і повернути кораблі.

Сторона, що програла і яка, до речі, відмовилася бути присутньою при розгляді спору, відразу ж заявила, що не визнає його юрисдикцію. Але і однозначно оголошувати про відмову виконати наказ міжнародної юстиції в РФ також не поспішали.

Фактично рішення Морського трибуналу було виконане через три з половиною місяці – 7 вересня 2019 року, коли був проведений обмін полоненими між Україною і Росією. Юридичні обставини змогли втілитися в життя тільки завдяки політичним домовленостям на рівні двох президентів.

Захоплені кораблі РФ також повернула в листопаді того ж року. Їх стан виявився гнітючим і окрім слідів від обстрілів. Росіяни забрали з них всю техніку, особисті речі моряків, познімали розетки, крани і шланги в вбиральнях і навіть спробували вирізати шматки металу в корпусах суден.

Формально виконавши рішення морського трибуналу, Росія, тим не менш, не змогла зупинити судовий процес у міжнародному арбітражі. Ця інстанція повільно, але впевнено провела всі необхідні попередні процедури і підійшла до моменту проведення перших усних слухань. Вони відбудуться 11-16 жовтня і стосуватимуться питання юрисдикції, тобто прийнятності справи до розгляду.

Якщо арбітраж пристане на українську сторону і визнає свою юрисдикцію, то суперечка між країнами буде розглянута по суті. Джерело РБК-Україна в українському Міністерстві закордонних справ прогнозує, що свій вердикт щодо прийнятності справи арбітраж може винести орієнтовно через півроку, а остаточне рішення – ще через пару років.

Чого домагається Україна в суді, враховуючи, що моряки і кораблі вже повернулися? МЗС, який і веде цей процес, наполягає на тому, що вкрай важливо довести сам факт порушення Росією міжнародного права. “Це вже сама по собі цілком самодостатня мета”, – зазначив співрозмовник у відомстві.

Крім того, наша сторона вимагатиме від Росії відшкодування збитку, нанесеного військовим кораблям, і виплати компенсацій для постраждалих моряків. Суми прогнозованих виплат українська влада поки воліє не називати.

У той же час, розмір матеріальної шкоди, яку РФ завдала Україні, можна знайти в матеріалах досудового розслідування Служби безпеки України. Спецслужба з листопада 2018 року веде слідство проти російських силовиків, які брали участь у захопленні кораблів ВМС. Як слідує з її даних, напад РФ на судна завдав шкоди державі Україна на 260 млн гривень, що дорівнює майже 10 млн доларів.

Чим може відповісти наш опонент у суді? Росія, швидше за все, спробує скористатися “білими плямами” в Конвенції з морського права і перекласти провину за інцидент на Україну. Наприклад, апелюючи до того, що кораблі ВМС займалися військовою діяльністю, а не здійснювали мирний перехід. Крім того, росіяни стверджують, що українці були затримані в їх територіальних водах, а не в нейтральних. Свідчення українських екіпажів ці доводи спростовують.

Для підтвердження своєї явно маніпулятивної позиції Кремль, швидше за все, буде по максимуму використовувати публічні заяви українських чиновників, що підтверджують, як вважають в РФ, військові цілі дій кораблів ВМС біля Керченського мосту. У цьому ж аспекті можуть бути використані заяви наших публічних діячів про нібито статус “військовополонених” у захоплених моряків.

Не виключено, що РФ спробує використати на свою користь і факт наявності кримінального провадження в Державному бюро розслідувань, що стосується обставин “Керченського переходу”. Справу було відкрито ще в травні 2019 року за заявою колишнього чиновника АП Віктора Януковича Андрія Портнова. Розслідування ведеться за статтями Кримінального кодексу про ” держзраду “(ч.1 ст. 111), “дії, спрямовані на захоплення держвлади” (ч. 3 ст. 109) і “перевищення військовими посадовими особами своїх повноважень” (ч. 1 ст. 426-1).

Виконуючий обов’язки директора ДБР Олексій Сухачов зазначив, що слідство “уважно стежить” за суперечкою України і Росії в Міжнародному суді і очікує його вирішення. За твердженням голови бюро, в їх розслідуванні пріоритетом є виключно “інтереси України та українського флоту”.

“Зараз кожне слово, яке навіть побічно стосується порушення Росією міжнародного законодавства в Керченській протоці або Азовському морі, має надзвичайно велику вагу, тому що зміст його може бути спотворено і вже в якості аргументів ці тези можуть бути використані в цій великій справі проти України”, – відзначив Сухачов в інтерв’ю “Інтерфакс-Україна”.

Аргументи з юридичної позиції сторін в арбітражі оприлюднять лише частково. Основний блок судових дебатів не буде доступний широкому колу осіб. Засідання арбітражу, крім перших виступів представників країн, вирішено проводити в закритому режимі.

Чи виконає Росія рішення суду в разі програшу? Північний сусід України, що за останні роки зазнав кілька болючих поразок в міжнародних інстанціях, вже взяв собі за правило публічно заперечувати сам факт своєї невдачі. Російські посадові особи в таких ситуаціях відкрито заявляють про невизнання юрисдикції суду або про його “ангажованість”.

Але, як показує практика, рішення Феміди проти РФ в підсумку виявляються виконаними. Яскравий тому приклад – вердикт все того ж Гаазького арбітражу від липня 2017 року. Суд розглянув спір між Нідерландами і Росією і зобов’язав останню виплатити позивачеві близько 5,4 мільйона євро, з яких 600 тисяч – за моральну шкоду.

Арбітраж вирішив, що російські силовики у вересні 2013 року незаконно затримали нідерландське судно “Arctic Sunrise”, яке не знаходилося в територіальних водах країни. Цей корабель-криголам активісти екологічної організації “Грінпіс” використовували для своєї акції протесту і висадки на російську нафтову платформу в Баренцевому морі в Арктиці. Затримані 30 екологів і їх судно були заарештовані.

Враховуючи поразки у всіх міжнародних інстанціях – і в морському трибуналі і в міжнародному арбітражі – Росія із затримкою і “стиснувши зуби”, але виконала накладені на неї зобов’язання. Всі заарештовані активісти були звільнені, а компенсація виплачена. Цю суму навіть вдалося зменшити до 2,7 млн євро в результаті мирної угоди РФ і Нідерландів.

Не маючи можливості на рівних протистояти агресору, що володіє ядерною зброєю і незрівнянно більшим військовим потенціалом, Україна вибрала для себе шлях дипломатичної і юридичної боротьби з РФ. Цей шлях довгий і складний, але проміжні успіхи вже є. Головне – не допустити, щоб “жорна міжнародного правосуддя” зупинилися або й зовсім почали крутитися в зворотному напрямку.