“Це наш будинок. Його проблеми нікого, крім нас, не цікавлять”. Як рятуються мешканці холодної багатоповерхівки на Русанівці

Восьма ранку. На вулиці теж вісім, але з позначкою “мінус”. Люті морози потроху відступають від столиці. Біля багатоповерхівки на бульварі Шамо, 14, гуде генератор. Просто посеред двору ДСНС розгорнула пункт незламності для мешканців навколишніх будинків. Тут можна зігрітися, зарядити мобільні пристрої, випити гарячого чаю. Та цього ранку в наметі порожньо – лише рятувальник. Каже: нарешті в будинках з’явилося світло, і люди, радіючи, розійшлися по квартирах.Для жителів цих багатоповерхівок це справжнє щастя – світла не було з 20 січня, після чергового російського обстрілу. Тоді окупанти пошкодили розташовану поруч гімназію. За словами однієї з працівниць, учні ще не скоро зможуть повернутися до навчанняфото: Катерина Галко”До першого лютого навчання не буде. А далі – як відремонтують вікна. Бо там немає опалення, немає вікон. Невідомо, коли те навчання відновиться”, – зітхає працівниця гімназії пані Лідія.Аж ось бачимо, як до будинку заходить чоловік із тепловентилятором, по-народному – “дуйчиком”. Виявляється, це Всеволод – один із найактивніших мешканців багатоповерхівки на Шамо. Саме він написав низку дописів у Facebook про критичну ситуацію у своїй домівці.”Наш будинок стає непридатним для життя: 13-та доба без опалення, +2 вдома. Промерзає все. У будинку 384 квартири, діти, багато людей літнього віку”, – написав він два дні тому. Станом на ранок 23 січня ситуація не змінилася, хіба що температура в квартирі стала ще нижчою.Всеволод пояснює всю складність ситуації. Після комбінованого російського обстрілу 9 січня в будинку на Шамо зникло теплопостачання. А після ще одного удару 20 січня – зникло й світло. Вода в трубах замерзла, комунікації почали розриватися.фото: Катерина Галко”У нас великий будинок, великі стояки – вода замерзає. Ми з сусідами самі купували “горілки”, допомагали аварійникам розморожувати стояки, щоб спустити воду. Але вони настільки великі, що навіть коли зверху вже прогріли, поки вода доходила вниз – знову замерзала. Для цього потрібна велика кількість людей, а аварійників усього четверо. Ми долучалися – троє сусідів, загалом сім людей. Розбивалися по поверхах, щоб хоч трохи прогріти стояк. Але це майже неможливо”, – розповідає Всеволод. “Зараз у нас рвуться труби, батареї. Сьогодні там, де вже були прориви, планують обрізати батареї й ставити заглушки, щоб хоч якось локалізувати проблему. Бо без перевірки всіх квартир і усунення розривів ми не зможемо запустити опалення. Навіть якщо подадуть теплоносій, його просто не можна буде пустити – у разі прориву затопить увесь під’їзд”.Всеволод впускає нас до квартири. І без термометра зрозуміло: всередині майже так само холодно, як надворі. У помешканні – плюс 1,5 градуса.”1,5 градуса. Це навіть не ті мінімальні десять, коли я думав, що це вже край. А мінус двадцять – це смертельно небезпечно навіть просто засинати. А в нас багато літніх людей, і ніхто не знає, в яких умовах вони зараз”, – каже Всеволод. “Багатьом просто нікуди їхати. У мене самого маленька дитина – ми її вивезли, бо це небезпечно для життя. А що робити іншим? Іншим дітям?””Це наш будинок. І його проблеми нікого, крім нас, не цікавлять”, – із сумом констатує він.Такої ж думки й родина, яка живе в цьому ж будинку, але на сім поверхів вище. До себе нас привітно запрошує пані Ірина, щоб показати кілька ноу-хау – фактично приладів, які рятують їхню сім’ю від замерзання.фото: Катерина Галко”Після останнього влучання в школу поруч світла не було дві доби. Зараз, завдяки тому, що ДТЕК працює і люди працюють, світло з’явилося. У квартирі холодно, але ми підтримуємо температуру”, – каже пані Ірина і паралельно вже відпрацьованим рухом запалює газовий обігрівач. “Коли ми з чоловіком на кухні, гріємо тут, або у ванній – де потрібно. У нас є ще один балон. І є ось така велика газова горілка. Але нею користується лише чоловік – я боюся”, – усміхається жінка.Такі прилади справді працюють: у затишній квартирі пані Ірини доволі тепло – термометр показує +16 градусів. Для сучасних київських реалій це майже спека. На кухні жінка демонструє ще один пристрій – грілку-циліндр. “Це такі штуки, які ставляться на газ. Просто ставиш на горілку – і вони дуже гарячі, дають багато тепла”, – пояснює вона.фото: Катерина ГалкоУсі ці прилади знайшов і пристосував чоловік пані Ірини – пан Дмитро. Жінка каже, що всі ці “гаджети” купували в будівельних магазинах, коштували вони цілком підйомні суми. До таких рішень сім’я вдалася не одразу. “Ми все ж сподівалися, що опалення з’явиться. Але через те, що його довго не було, у нас померзли труби. Вони потекли, всередині – лід, бо воду вчасно не спустили. Тоді ми зрозуміли, що маємо рятуватися самі. Температура була вже дев’ять градусів. Без цих приладів у нас було б, як у людей, – два”.фото: Катерина ГалкоПопри всю драматичність ситуації, пані Ірина налаштована оптимістично: “Люди добрі, грійтеся, тримайтеся. Україна переможе! Дякую всім, хто нам допомагає. Дуже-дуже вдячні. Україна переможе!”Шістнадцятиповерхівка на бульварі Шамо – ще один приклад незламності українців. Тут об’єднуються, аби зігріти свій будинок. Роблять розголос, щоб отримати допомогу. І тримаються, бо Україну не здолають ані люті морози, ані кляті росіяни. До слова, в ДСНС повідомили: рішення, яке має допомогти мешканцям цієї багатоповерхівки, вже підготували. Станом на 23 січня, без теплопостачання залишаються ще 1940 багатоповерхівок у Києві, які підключають вдруге після атак ворога 9 та 20 січня. фото: Катерина Галко