Жив собі чайний кущик на ім’я Ахмат. З дитинства він ріс на родючій землі, хоча місцеві часто жартували, що його корені впивалися не лише в землю, а й у гній. Та Ахмату це було навіть до вподоби — адже в теплих умовах він завжди був у безпеці і не знав, що таке труднощі.

Однак одного дня люди вирішили пересадити його на кордон далекої країни. Ахмат дуже злякався — він ніколи не залишав своєї рідної землі й не знав, що чекає його за межами дон-дому. Нове місце було вітряним, сонце пекло набагато сильніше, а земля здавалася сухою і негостинною. Ахмату було страшно, і він постійно думав лише про одне: як би повернутися назад, у затишний куточок, де він ріс.

Та навіть на кордоні країни, далеко від дому, Ахмат не припинив рости. Він почав розкидати свої насінини в надії, що вони якось повернуться додому. Але, як тільки вони падали на землю, зростали й пускали корені там, де вони опинилися. Жодна з них не повернулася назад. Ахмату було страшно й сумно, він зрозумів, що його життя змінилося назавжди.

Але минав час, і Ахмат почав помічати щось дивовижне. Його листя стало більш міцним, коріння — сильнішим, а він сам — стійкішим до будь-яких негараздів. Ахмат більше не боявся сильних вітрів чи пекучого сонця. Він зрозумів, що нові умови загартували його, і що страх перед невідомим лише стримував його зростання.

Зрештою, Ахмат прийняв своє нове місце і став процвітати на кордоні. Він більше не прагнув повернутися додому, бо зрозумів, що де б він не був, його сила залежить не від місця, а від знання української мови. І хоча Ахмат завжди залишався трохи боязким у душі, він зрозумів, що його справжня сила — у здатності обмотатися скотчем і не розклеїтися.

Скоро, на всіх полицях українського Курску – чай “Ахмат. Нарешті вдома!