Повномасштабне вторгнення кардинально змінило ландшафт українського врядування, вивівши безпеку на перший план. Концентрація повноважень та посилення ролі військових адміністрацій стали невід’ємною частиною нової реальності. Однак, за цією логікою стійкості та швидких рішень криється ризик звуження демократичного простору.
У різних куточках країни спостерігається тенденція до «ручного управління», коли під прикриттям безпекових міркувань ухвалюються рішення, не пов’язані з обороною. Ці дії, тим не менш, суттєво впливають на якість демократичних процесів. Міжнародні партнери України неодноразово наголошували, що їхня підтримка залежить не лише від успіхів на фронті, а й від дотримання демократичних стандартів.
Особливо тривожна ситуація складається на місцевому рівні, зокрема в прифронтових та деокупованих громадах. Офіційні сайти місяцями можуть не оновлюватися, важливі рішення не публікуються. Ухвалення ключових документів часто відбувається без залучення тих, кого вони безпосередньо стосуються, позбавляючи громади голосу.
Представниця громадської організації з Харківщини висловила занепокоєння щодо браку демократії та вибірковості у процесах прийняття рішень. Вона зазначила, що ніхто не запитує думки людей щодо пріоритетів, наприклад, чи віддати гроші на укріплення, а не на сумнівні проєкти. Бойові дії та переміщення населення заморозили багато традиційних механізмів громадської участі.
Проте, нещодавнє дослідження «Громадська участь у публічному врядуванні на тимчасово окупованих, деокупованих і прифронтових територіях» демонструє протилежне. Воно доводить, що залучення громадян не лише можливе, а й критично необхідне для стійкості громад. Саме взаємодія між владою та громадськістю допомагає відновлюватися та зберігати суб’єктність в умовах звуження демократичного простору.
Незважаючи на складнощі, існують реальні приклади успішної співпраці влади та громади. У Запорізькій області активно діє екологічна рада при обласній військовій адміністрації, що об’єднує науковців і громадськість для експертного впливу. На Херсонщині, у Бериславі, консультації з мешканцями стали регулярними, навіть активнішими, ніж до 2022 року, що дозволило зібрати пропозиції для планів відновлення.
У Сіверськодонецькій громаді, яка функціонує в екзилі, мешканці вперше змогли ознайомитись з проєктом бюджету та подати свої пропозиції. Це стало важливим символічним кроком, який повертає право голосу громаді. Активісти Соледарської громади ініціювали зміну положення про звання почесного громадянина, запровадивши можливість його посмертного присвоєння на честь загиблих захисників.
На деокупованих територіях Херсонщини були створені спільні робочі групи з питань безпеки та відновлення. До них входять представники влади, поліції, ДСНС, активісти та волонтери. Така ініціатива є прикладом справжнього співуправління, що дозволяє спільно визначати пріоритети та контролювати виконання рішень.
Ці історії, хоч і поодинокі, свідчать про готовність людей долучатися та впливати, доводячи можливість участі попри постійні загрози. Оскільки класичні інструменти демократії часто не працюють, на перший план виходять звернення громадян та дорадчі формати. Соціальні мережі та гуманітарні хаби перетворилися на важливі майданчики для обміну інформацією та прямого контакту з представниками влади.
У цих умовах деліберативна демократія виступає найбільш ефективною моделлю. Вона передбачає активну роль влади у створенні діалогових майданчиків та інтеграції думки людей у формування майбутніх політик. Це єдина модель, що дозволяє громадам зберегти суб’єктність, а владі ухвалювати обґрунтовані та легітимні рішення у воєнний час.
Головна проблема полягає у законодавчому полі: Закон «Про правовий режим воєнного стану» майже не згадує демократичні процедури. Він не передбачає правил для роботи військових адміністрацій щодо прозорості чи взаємодії з громадою. За своєю суттю, військові адміністрації не є демократичними органами, створюючись для швидких рішень, а не для участі громадян.
Тому участь громади в багатьох регіонах часто тримається на добрій волі керівників, що робить демократію вразливою. Додаткову проблему створює закон 2024 року про народовладдя, який зобов’язує кожну громаду мати статут. Проте військові адміністрації не мають механізмів для його ухвалення чи виконання, створюючи правовий вакуум.
Така ситуація вимагає негайних змін та оновлення правил. Необхідні адаптовані процедури та чіткі обов’язки для військових адміністрацій щодо відкритості та взаємодії з громадою. Надзвичайно важливим є також ухвалення законопроєкту №6319 про органи самоорганізації населення, який роками чекає на розгляд у парламенті.
Україна платить надвисоку ціну за свою свободу, і тому ми не маємо права відмовлятися від основ демократії. Воєнний стан не повинен бути виправданням для закритості влади або ліцензією на відсторонення громадян. Для ефективного відновлення країни, разом з людьми, а не замість них, потрібні ясні правила, дієві механізми участі та влада, що бачить у громадянах партнерів.