Акцент нового очільника Білого дому на фінансовому аспекті мирного врегулювання вже від початку змінює розклад сил довкола України. Останніми днями президент США багато говорить про прагнення повернути кошти, вкладені у війну, не зважаючи, хто зрештою стане переможцем. Попри дзвінки між Києвом, Москвою та Вашингтоном, конкретних рішень поки що немає, однак відчутно, як сторони намагаються зафіксувати власні інтереси на старті переговорів.
Незначним на перший погляд видавався приїзд до Києва міністра фінансів США Скотта Бессента, який мав отримати від України підпис під угодою про доступ до розробки рідкісноземельних металів. Проте увечері 13 лютого саме це викликало гучний демарш: Володимир Зеленський відмовився ставити свій підпис, пояснивши, що перед цим хоче зустрітися з віце-президентом Девідом Венсом і “уточнити деталі”. Таким чином Офіс президента, вірогідно, демонструє невдоволення можливими домовленостями між США і Росією, які, згідно з останніми натяками, можуть зачіпати як економіку, так і безпеку України, без належної участі Києва.
Причиною “бунту” може бути не лише образа, що Вашингтон нібито більше слухає Москву, а й позиція самого міністра фінансів США. За кілька днів до візиту він заявив, що подальша допомога Україні надаватиметься “на новому рівні прозорості”. Це, ймовірно, означає жорсткіші умови контролю за кожним центом, що надходить у рамках військових чи економічних програм. У такий спосіб Білий дім посилює тиск, водночас ризикує наштовхнутися на супротив Києва: Зеленський дав зрозуміти, що не готовий до “кабального” договору, особливо коли йдеться про 500 мільярдів доларів у межах угоди з рідкісноземельними металами.
На фоні цих подій українська влада натякнула, що теж має свої “важелі”. Президент публічно згадав про те, що олігархи або бізнесмени, які повернуть виведені з країни кошти, можуть уникнути санкцій. Це може бути сигналом, що Київ шукатиме інші способи поповнити бюджет або залучити додаткові ресурси, не даючи американській адміністрації монопольно диктувати умови. До того ж Зеленський ображено зауважив, що американський лідер спершу говорив із Путіним: “Насправді це не дуже приємно”.
Слід також зважати на реакцію Європи. Голова євродипломатії відверто заявила, що будь-який мирний план, узгоджений без Брюсселя і Києва, виглядатиме “приреченим”. Президент Ради Європи натякнув на готовність до фінансової підтримки України, якщо плани зі США не влаштовуватимуть Київ. У Великій Британії, за даними окремих ЗМІ, радять українцям поводитися з американськими “пропозиціями” доволі жорстко. Це свідчить, що у Вашингтоні можуть зіткнутися з опором не лише з боку України, а й частини європейських союзників.
Міністр фінансів США Скотт Бессент, утім, інтерпретує угоду про доступ до українських рідкісноземельних покладів як “перший крок до відновлення миру”. На його думку, це нібито покаже Росії, що Америка й надалі “глибоко вгризається” у створення тривалих союзів, а тому Кремлю доведеться враховувати довгострокові присутність і захист інвестицій. Водночас речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков зазначив, що Москва поки не бачить конкретики в подібних ініціативах, окрім “ширших контактів”.
Фінансові ринки спочатку відреагували на анонсовані “швидкі рішення” щодо України з помірним оптимізмом: євро й азійські валюти зросли, долар США дещо втратив позиції, зокрема в парі з євро та юанем. Нафта також упала в ціні. Проте до кінця тижня ситуація стабілізувалася: інвестори хочуть побачити не лише слова, а й конкретні результати. У цьому – суть стратегії Білого дому: “спробувати” зрушити процес або примусити сторони до домовленостей, навіть якщо їхні інтереси не повністю збігаються.
Україна ж, на тлі складнощів з ухваленням законопроєктів та блокуванням Верховної Ради (згадаймо останній скандал 13 лютого), вимушена паралельно шукати інші джерела коштів. Київ нещодавно домовився з ЄІБ про 1 мільярд євро, а також чекає 900 мільйонів доларів від МВФ. Утім, місія МВФ може відкласти візит через відсутність виконання низки “маяків”.
Фактично “Ідеї наші — гроші ваші” відображає підхід нової адміністрації США: Вашингтон готовий до мирних ініціатив, однак Україна може зіткнутися з вимогою компенсацій чи поступок, щоб “повернути” інвестовані в державу мільярди. Наскільки Київ готовий протистояти фінансовому тиску і водночас переконувати Захід продовжити підтримку – залежатиме від дипломатичної майстерності та готовності Європи стати на бік України. Якщо американо-російські домовленості не врахують базових інтересів Києва, нашій країні доведеться шукати нові способи захищати власні ресурси й ті мільярдні вливання, що вже отримані та ще можуть надійти.
Питання, скільки саме коштуватиме Україні “план” США і хто профінансує відновлення та безпеку після потенційного врегулювання, поки залишається без відповіді. Але очевидно, що фінансова складова конфлікту виходить на перший план, а значить, “платити” так чи інакше доведеться всім сторонам. Україна ж прагне уникнути сценарію, коли її інтереси відійдуть на другий план у гонитві за швидким розподілом “післявоєнного пирога”.