Три місяці без ректора: як міністр тримає головну спортивну школу України під керівництвом історика без жодного фахового зв’язку зі спортом — і чому сам Геннадій Васильчук, що 30 років присвятив історичній науці, змінив наукові уподобання

25 березня 2026 року колектив Національного університету фізичного виховання і спорту України обрав ректора. Михайло Риган — доктор медичних наук, дійсний член Європейської асоціації спортивної травматології, хірургії коліна та артроскопії (ESSKA), директор Центру спортивної травматології та відновлювальної медицини НУФВСУ, професор кафедри медицини, громадського здоров’я та екології спорту, заслужений лікар України, понад 25 років роботи в університеті — отримав підтримку більшості виборців. Відтоді минуло три місяці. Контракту з обраним ректором немає й досі. Замість нього університетом керує доктор історичних наук Геннадій Васильчук, людина, яка сама публічно визнає: до спорту вона не має стосунку, прийшла «на півроку» і піде після переголосування, призначеного на 23 вересня. Питання, яке це залишає відкритим, прості й невигідні для міністерства: чому саме так — і чому так довго?

Раніше за темою: «Руки геть від Інфізу, пане Бідний» (01.06.2026) і «Усик побажав чесних виборів — а міністр спорту Матвій Бідний їх скасував» (14.06.2026).

I. Що сталося і де ми зараз

Хронологія добре документована й не є предметом інтерпретацій. 21 січня 2026 року, за словами учасників наради, міністр молоді та спорту Матвій Бідний називав проректорам НУФВСУ бажаного кандидата на посаду ректора — Євгена Баженкова, якому НАЗЯВО у 2024 році офіційно підтвердило плагіат у докторській дисертації. Баженков забрав документи, не маючи потрібного стажу. 24 березня, за день до виборів, міністерство видало наказ про перенесення голосування з 25 березня на 23 вересня «у зв’язку зі службовою необхідністю» — без посилання на конкретну норму закону — і одночасно змінило виконувача обов’язків ректора. Вибори попри це відбулися: явка 71%, Риган — понад 53% голосів у першому турі. 30 березня призначений тоді в.о. Юрій Радченко подав у відставку. 3 квітня міністерство призначило в.о. ректора Геннадія Васильчука.

Сам Васильчук не приховує тимчасовості свого статусу: за його власними публічними словами, він прийшов на університет стабілізувати ситуацію до нових виборів і не вважає себе стороною цієї виборчої кампанії. Це чесна позиція особисто щодо нього — і водночас вона ставить запитання вже не до Васильчука, а до міністерства: якщо мета — нейтральний технічний управитель на кілька місяців, чому для цього знадобилося скасовувати результати законних виборів, а не просто тимчасово покласти обов’язки на одного з проректорів університету, як того прямо вимагала Вчена рада ще 31 березня?

Окремо варто зафіксувати один сюжет, що супроводжував увесь конфлікт: один із народних депутатів публічно звинуватив Михайла Ригана у зловживаннях, і за цією заявою відбулася перевірка Національної поліції. Висновок поліції — однозначний: порушень не виявлено. Жодних вибачень чи публічного спростування звинувачень з боку тих, хто їх ініціював, не пролунало. Тобто інструмент, застосований проти законно обраного ректора, не підтвердив жодного факту — але встиг виконати свою функцію тиску.

II. Геннадій Васильчук: керівник без зв’язку з профілем вишу

Хто такий Геннадій Васильчук за відкритою біографією: народився 8 лютого 1966 року в Запоріжжі, у 1990 році з відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, кандидатську дисертацію захистив 1993 року, докторську — 2008 року, обидві з історичних наук. Із 1996 по 2025 рік — викладач, завідувач відділу аспірантури і докторантури, директор департаменту післядипломної освіти, з 2014 року проректор з наукової роботи Запорізького національного університету. Двічі обирався депутатом Запорізької міської ради: 2015 року — від «Блоку Петра Порошенка», 2020 року — від «Партії Володимира Буряка». Усі без винятку десятиліття цієї біографії — Запоріжжя й історична наука; жодного професійного епізоду, пов’язаного зі спортом, фізичним вихованням чи спортивною медициною, у ній немає.

Це підтверджує і його власна сторінка у Facebook: на обкладинці профілю — офіційний банер Запорізької міської ради зі слоганом «Працювати заради свого міста», а в розділі «Робота» вказана єдина посада — депутат Запорізької міської ради, з 2015 року й дотепер. Жодного згадування про спорт, спортивну науку чи НУФВСУ в публічному профілі немає — і це говорить про реальний фокус людини точніше, ніж будь-які офіційні пояснення про «рівновіддаленість».

Питання не в особистих якостях Геннадія Васильчука — і не в тому, що історик не може бути гарною людиною чи адміністратором. Питання в тому, що головний спортивний виш країни, де готують фахівців зі спортивної науки, спортивної медицини й теорії фізичного виховання, очолила людина, чия наукова й управлінська біографія повністю лежить в іншій площині.

• Докторська дисертація — з історіографії соціально-політичного розвитку УРСР 1920–1930-х років; фах — історичні науки, не спортивна наука.
• 1996–2007 — викладач Запорізького національного університету; 2014–2025 — проректор з наукової роботи ЗНУ; з 2025 р. — в.о. директора Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства. Жодної з цих посад не пов’язано з фізичним вихованням, спортом чи олімпійським рухом.
• За відкритими наукометричними даними, індекс Гірша Васильчука — нижче 7, а публікацій у Scopus чи Web of Science — провідних міжнародних базах, на які орієнтується сучасна академічна наука, — фактично немає. Для порівняння: у самого Ригана на офіційній сторінці викладача НУФВСУ вказані власні профілі ORCID, Scopus і Web of Science, а серед наукового доробку — понад 120 праць і 2 монографії. Для керівника наукового університету, де захищають докторські з теорії спорту й спортивної медицини, відсутність такого профілю — непересічно скромний показник.

До слова, на цьому ж тлі підписанти офіційного звернення колективу НУФВСУ від 3 квітня — проректори, завідувачі кафедр, директори інститутів — мають значно вищий академічний рейтинг і десятки публікацій у міжнародних виданнях. Порівняння виходить не на користь призначеного керівника.

Додає запитань і політична біографія: у 2015 р. Васильчук обраний депутатом Запорізької міськради від «Блоку Петра Порошенка», у 2020 р. йшов уже від «Партії Володимира Буряка». Очолюючи комісію міськради з питань освіти й науки та одночасно обіймаючи посаду проректора ЗНУ, фінансування якого залежало від рішень цієї ж комісії, він опинився в класичній ситуації конфлікту інтересів. Декларація фіксує набуття двох земельних ділянок у Запоріжжі та області в 2022–2023 роках — у період воєнного стану й мораторію на приватизацію в прифронтовому регіоні; це питання, яке антикорупційні журналісти вже назвали гідним окремого розслідування.

III. Тридцять років в історії — і раптова згода очолити спорт. Чому?

Є питання, яке поки ніхто не поставив прямо ні самому Геннадію Васильчуку, ні міністерству, що його призначило. З 1996 по 2025 рік — майже тридцять років — Васильчук будував кар’єру виключно в історичній науці: викладання, потім одинадцять років на посаді проректора з наукової роботи Запорізького національного університету, дисертації з історіографії УРСР. Жодного епізоду в спортивній науці, тренерській чи адміністративно-спортивній роботі за всі ці десятиліття немає.

І раптом — у 2025 році він залишає посаду проректора ЗНУ, очолює архівний інститут, а вже за кілька місяців, у квітні 2026-го, погоджується керувати найбільшим спортивним вишем країни, у профілі якого не має жодної фахової компетенції. Сам Васильчук пояснює це публічно тим, що його призначили саме через «рівновіддаленість від усіх сторін» конфлікту і що він сприймає це як тимчасову технічну місію на пів року, аби стабілізувати університет до нових виборів. Це пояснення звучить логічно з погляду міністерства — обрати людину, не пов’язану ні з однією з конфліктних груп усередині НУФВСУ. Але воно не відповідає на інше запитання: чому сама людина, що тридцять років вибудовувала фахову репутацію в історичній науці, погоджується очолити інституцію, до профілю якої не має жодного стосунку?

Тут чесність вимагає визнати: однозначної відповіді в публічному просторі немає. Можна припустити втому від тридцятирічної академічної кар’єри в одному закладі й бажання нового виклику. Можна припустити політичну лояльність — адже й попередній перехід Васильчука між «Блоком Петра Порошенка» та «Партією Володимира Буряка» аналітики вже трактували як готовність залишатися при владі незалежно від ідеологічної вивіски. Можна припустити й розрахунок: посада в.о. ректора національного університету — це не лише адміністративний ресурс, а й публічна позиція, яка відкриває нові кар’єрні двори. Жодна з цих версій не підтверджена документально — і саме тому питання залишається відкритим, а не закритим звинуваченням.

Очевидно інше: серед мотивів, які Васильчук назвав публічно сам — повага до бренду університету, відчуття відповідальності, бажання стабілізувати ситуацію — немає жодного слова про любов до спорту, про бажання розвивати спортивну науку чи підтримати спортсменів. І це послідовно з усім послужним списком: людина, яка тридцять років не мала жодного фахового дотику до спорту, не починає раптом ним «горіти» — вона виконує доручення. Питання лише в тому, чиє це доручення і яка в ньому ціна — політична, кар’єрна чи якась інша. Відповідь на нього повинні дати або сам Васильчук, або міністерство, яке його призначило.

IV. Що насправді втрачає країна

«Інфіз» — не звичайний виш. За офіційними даними самого університету, з 1952 по 2015 рік його випускники, аспіранти й студенти здобули 299 олімпійських медалей (113 золотих, 91 срібну, 95 бронзових), а серед його вихованців — 109 олімпійських чемпіонів. Це школа, яка десятиліттями готувала тренерів, спортивних медиків і науковців для країни, чий спорт зараз — у буквальному сенсі — частина державної стійкості: реабілітологів, яких тут готують понад тисячу, чекають не лише спортсмени, а й ранені військові.

Саме тому призначення керівником цієї установи людини без жодного професійного дотику до спортивної науки — це не дрібниця для внутрішньовузівських чвар. Це сигнал усій галузі про те, як міністерство ставиться до фахової спадщини, яку воно мало б оберігати.

V. Що каже спортивна і політична спільнота

Реакція не обмежилася стінами університету. Бізнесмен Гарік Корогодський публічно звинуватив міністерство в порушенні законодавства й ігноруванні результатів законних виборів, назвавши спробу «зайняти приміщення» лише вершиною айсберга на тлі морального тиску на колектив і студентство. Народний депутат Юрій Павленко зареєстрував постанову про звільнення міністра молоді та спорту, наполягаючи, що рішення про перенесення виборів не мало правових підстав. Студенти й викладачі НУФВСУ кілька разів виходили на акції під стінами міністерства з вимогою призначити Ригана.

«Якщо у вас є хоча б один факт про порушення, прошу його озвучити», — звернувся Риган до представників міністерства на мітингу 25 березня, наполягаючи, що жоден орган не встановив щодо нього жодного правопорушення.

Найвагомішою з усіх реакцій лишається позиція Олександра Усика. Абсолютний чемпіон світу з боксу й випускник «Інфізу» публічно підтримав право колективу на чесні вибори ректора і заявив про свою повну підтримку новообраного Ригана — фактично відкритий виклик позиції міністерства. Для людини, чий власний шлях у спорті й науці логічно пов’язаний саме з фаховою спортивною спільнотою, цей жест мав вагу окремого аргументу в публічній дискусії.

Додає ваги цій картині й внутрішній циркуляр міністерства, про існування якого стало відомо громадськості: керівникам департаментів наказано довести до співробітників узгоджену позицію і утримуватися від інших меседжів у спілкуванні із зовнішнім середовищем. Показово, що в цьому документі саму спортивну спільноту — тренерів, викладачів, спортсменів, студентів — названо не партнерами чи колегами, а «зовнішньою аудиторією». Формулювання, що зазвичай застосовують до клієнтів, яких потрібно переконати, а не до спортивної родини, з якою працюють пліч-пліч.

VI. Правовий тупик і питання академічної автономії

Юридична позиція колективу університету спирається на кілька конкретних норм. Методичні рекомендації, затверджені постановою КМУ № 726 від 5 грудня 2014 року, встановлюють строки виборів і не передбачають механізму їх перенесення засновником. Стаття 42 Закону «Про вищу освіту» зобов’язує засновника укласти контракт з обраним ректором протягом місяця після оголошення результатів — тобто щонайпізніше 25 квітня 2026 року. Цей строк минув ще два місяці тому. Вчена рада НУФВСУ ще 31 березня одноголосно вимагала покласти обов’язки ректора на Ригана. Відповіді колектив не отримав ні тоді, ні зараз.

Якщо ця ситуація залишиться без правових наслідків, прецедент буде зрозумілий кожному ректорату в країні: законні вибори можна заблокувати посиланням на «службову необхідність» без жодної конкретної підстави. Це питання не про одного ректора чи одного міністра — це питання про те, чи означає стаття 32 Закону «Про вищу освіту» про академічну автономію щось на практиці.

Михайло Риган vs. Геннадій Васильчук — коротко про фахову відповідність

	Михайло Риган (обраний ректор)	Геннадій Васильчук (призначений в.о.)
Профіль освіти	Медицина, спортивна травматологія	Історичні науки
Стаж у НУФВСУ	Понад 25 років	Не працював до призначення
Зв’язок зі спортом	Профільна практика й викладання у сфері спортивної медицини	Відсутній за послужним списком
Мандат	Перемога на виборах колективу, 71% явки, понад 53% голосів	Адміністративне призначення міністерством
Публічна підтримка	Олександр Усик, Гарік Корогодський, Юрій Павленко, Вчена рада, студентство й колектив НУФВСУ	Призначення міністра Матвія Бідного; звинувачення проти Ригана, перевірені поліцією, — порушень не виявлено

ВИСНОВОК: ПИТАННЯ, ЯКЕ ЛИШАЄТЬСЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Жодна зі сторін цього конфлікту не заперечує фактів: вибори відбулися, явка й результат відомі, контракт не підписано, строк його підписання минув два місяці тому. Залишається відкритим інше питання — чому міністерство, маючи законний і фахово підготовлений вибір колективу, наполягає на керівнику без професійного зв’язку зі спортивною наукою, і чому це триває вже три місяці без жодної публічної відповіді на звернення Вченої ради, профспілки й студентів.

Українському спорту під час війни не потрібні нові внутрішні конфлікти — він і так тримає величезне навантаження як джерело сили й суспільної єдності. Саме тому ясність у цій історії — це не дрібна університетська суперечка, а питання довіри до того, як держава ставиться до власної спортивної школи. Відповідь на нього — за міністерством молоді та спорту.

—

Матеріал підготовлено на основі офіційних документів НУФВСУ, публічних заяв учасників подій та відкритих джерел станом на 25 червня 2026 року.