Нещодавні заяви міністра інфраструктури України Олександра Чернишова про те, що держава повинна витрачати кошти на повернення чоловіків призовного віку, які покинули країну під час війни, викликають серйозні запитання. Жінкам, дітям і людям похилого віку, безумовно, варто допомагати повертатися додому, якщо вони цього хочуть. Але чому держава, яка перебуває в катастрофічному фінансовому становищі, має оплачувати повернення тих, хто свідомо виїхав, уникаючи служби та захисту країни?

Хто дійсно потребує підтримки?

Йдеться не про мешканців таких міст, як Маріуполь, Бахмут чи Волноваха, де люди втратили все — майно, рідних, домівки. У перші місяці війни Європа буквально рятувала їх, надаючи житло й підтримку. Нині Україна не може забезпечити їх житлом, тож допомога для них необхідна. Але чи компенсує виплата, запропонована Чернишовим, їхні втрати? Чи стане вона достатнім стимулом для повернення? Швидше за все, ці люди приїдуть за грошима, але потім знову поїдуть до Європи, адже держава не здатна гарантувати їм житло чи базові умови життя.

Інша ситуація — з тими, хто виїхав із мирних регіонів. Тисячі людей зі Львова, Києва, Луцька та інших міст, куди війна не дійшла так, як до прифронтових зон, покинули країну. При цьому вони не втратили домівок, продовжують вести бізнес дистанційно чи просто комфортно жити за кордоном. І їм також обіцяють підтримку для повернення. Чому?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повернення українців на Батьківщину: для жінок і дітей — умови, для чоловіків — обмеження

Більше того, не можна порівнювати маріупольця, який утратив усе, із людиною, яка за тисячі доларів купила довідку про інвалідність, щоб уникнути мобілізації. За даними правоохоронців, лише за останній рік десятки лікарів викрили на видачі фіктивних довідок — кримінальні справи відкриті, штрафи накладені. Але що з тими, хто ці довідки отримав? Вони спокійно живуть за кордоном, а Чернишов пропонує платити за їхнє повернення. Це несправедливо.

Який сигнал це надсилає суспільству?

Україна понад два роки бореться за виживання. Мільйони людей залишилися в країні: воюють, волонтерять, сплачують податки, підтримують економіку. Саме вони — поранені бійці, сім’ї загиблих, переселенці з прифронтових зон, сироти — потребують першочергової уваги держави. Натомість Чернишов пропонує витрачати кошти на тих, хто обрав уникнути війни.

Оплата повернення чоловіків, які уникали призову, стане деморалізуючим сигналом для армії та суспільства. Солдати на передовій, ризикуючи життям, бачитимуть, що держава піклується не про них, а про втікачів. Це підриває бойовий дух, ускладнює мобілізацію й обтяжує тих, хто залишився, додатковим тягарем заради повернення тих, хто їх покинув.

Хто за це платитиме?

Бюджет України виснажений. Допомога від партнерів іде на армію, відбудову інфраструктури, соціальні виплати. Кожна гривня, витрачена на повернення втікачів, — це кошти, які могли б піти на дрони, зброю, ліки чи підтримку сімей загиблих. Чому чоловіки, які виїхали, мають отримувати фінансову допомогу, коли поранені бійці часто змушені боротися за належну реабілітацію? Це питання справедливості, а не лише грошей.

Що має робити Чернишов?

Держава не повинна витрачати бюджет на повернення тих, хто втік. Натомість варто зосередитися на підтримці жінок, дітей і літніх людей, яким справді потрібна допомога. Для чоловіків призовного віку, які хочуть повернутися, має бути чіткий механізм компенсації.

Як це може працювати?

• Кожен чоловік призовного віку, який бажає повернутися, сплачує фіксовану суму до бюджету — наприклад, 100 євро за кожен день відсутності з початку війни (приблизно 1120 днів станом на зараз).
• Ці кошти спрямовуються на повернення жінок, дітей і літніх людей із Маріуполя, Бахмута та інших зруйнованих міст, а також на підтримку сімей загиблих і ветеранів.
• Якщо грошей немає, альтернатива — служба в армії чи громадські роботи (відбудова інфраструктури, допомога в оборонному секторі).

Скільки можна зібрати?
Якщо 500 000 чоловіків, які виїхали, сплатять по 100 євро за 1120 днів, це становитиме 56 мільярдів євро. Ці кошти могли б піти на:

• повернення та облаштування тих, хто втратив усе через війну;
• реабілітацію ветеранів;
• відбудову зруйнованих шкіл і лікарень.

Підсумуємо

Ініціатива Чернишова несправедлива до українців, які залишилися і борються за країну. Держава не має платити за тих, хто втік, особливо якщо вони виїхали з мирних міст чи купили собі “виправдання”. Натомість ці люди повинні самі компенсувати свій борг — грішми чи працею. Лише так можна забезпечити справедливість і підтримку тим, хто її дійсно потребує.