В умовах повномасштабної війни, де інформація є потужною зброєю, Україна стикається з новою проблемою – так званим “флаговтиком”. Це демонстративні акції зі встановленням прапора у зонах нестабільного контролю, які, на відміну від ворожих інформаційних операцій, мають іншу, але не менш небезпечну мотивацію. Аналітики застерігають, що така практика створює ілюзію успіху та підриває критично важливий ресурс – довіру суспільства.
Ворожий “флаговтик” є короткочасним та показовим проникненням малих груп у глибину українських позицій. Його єдина мета – створення дезінформаційної “картинки”, що свідомо підміняє реальність. Для окупантів це частина ширшої системи брехні та інформаційної тактики.
Натомість, український “флаговтик” – це показове фото або відео з прапором на локації, яка не перебуває під сталим контролем або вже частково втрачена. Хоча він не є елементом військової тактики і не має на меті довготривалу дезінформацію, саме тут криється серйозна проблема. Спроба замінити складну реальність несталою картинкою створює ризик втрати довіри, що є критично важливим ресурсом у цій війні.
Ініціатива таких дій здебільшого не походить від бойових підрозділів або запитів з поля бою. Як правило, її джерелом стає управлінська ланка, що відчуває тиск перевірок чи службових розслідувань. Це спосіб терміново підтвердити контроль або стабільність ситуації, а також надати “візуальне підтвердження” у відповідь на ворожі інформаційні вкиди.
У такі моменти формується запит не на реальний стан справ, а саме на красиву “картинку”. Вона має заспокоїти керівництво, тимчасово зняти питання та виграти час задля уникнення відповідальності. Ця практика вже набуває централізованого характеру та стає системним управлінським рішенням.
Часто такі рішення приймаються без повного усвідомлення бойових ризиків та реальної вартості задіяного ресурсу. Український “флаговтик” не змінює реальну ситуацію на землі і не впливає на об’єктивні OSINT-ресурси, такі як DeepState. Його єдина функція – короткочасне закриття управлінського або інформаційного запиту.
Для суспільства така демонстрація майже не має ефекту або викликає скепсис. Проте для системи управління вона створює ілюзію контролю, яка швидко руйнується під час зіткнення з реальністю. Це призводить до наростання розриву між поданою інформацією та об’єктивним станом справ.
Варто зазначити, що “флаговтик” з українського боку не є безкоштовною дією. Він задіює значні ресурси: від матеріальних дрібниць, як прапори, до дороговартісної техніки. Наприклад, дрон типу Mavic використовується для донесення прапора та запису відео присутності, замість виконання бойових завдань.
Найбільш критичним є людський ресурс: боєць мусить діяти за алгоритмом перед камерою дрона, ризикуючи бути виявленим та знищеним. Такі демонстраційні дії підвищують шанси на неприємні сюрпризи з боку противника. У деяких випадках залучаються й інші засоби, що ще більше підвищує ціну “картинки”.
Найгірше те, що українські “флаговтики” зазвичай виникають у найскладніші моменти на фронті. У цей час система змушує бійців займатися обслуговуванням інформаційної потреби, а не підвищенням стійкості оборони. Таким чином, український “флаговтик” є не брехнею заради пропаганди, а спробою прикрити управлінський провал інформаційною картинкою ціною ресурсу, довіри та життя бійців.