Запорізький напрямок залишається одним із найгарячіших. На передовій, неподалік Оріхова, українські захисники зі взводу «Котики» першого батальйону ТрО щодня ведуть боротьбу, покладаючись на сучасні технології та незламний дух. Їхня служба – це постійне протистояння ворогу, де кожен день може стати останнім, а розмови про мир набувають особливого сенсу.
Дорога до позицій, присипана снігом, веде крізь поля до лісопосадки. Її фланги обвішані риболовними сітками, які тепер виконують критичну функцію – захищають від ворожих дронів. Вечірній час доби – найкращий для прибуття, адже він забезпечує додаткове маскування.
Пікап зупиняється на безпечній відстані, і бійці швидко долають близько 100 метрів до бліндажа, щоб уникнути виявлення розвідувальними безпілотниками противника. Звідси, на горизонті за Оріховим, видно спалахи та чути вибухи. Лінія зіткнення проходить всього за десять кілометрів, нагадуючи про постійну небезпеку.
Взвод «Котики» – це справжні майстри безпілотної війни, що активно використовують різноманітні дрони. Вони літають на «Вампірах», «Мавіках», «Крилах», FPV та навіть «Пумах». Бійці охоче демонструють український розвідувальний дрон «Крило», який є ключовим інструментом для розвідки.
Захисники, які щодня виконують складні бойові завдання, поділилися своїми роздумами щодо можливої мирної угоди. Їхні слова відверті та пронизані гірким досвідом. Питання поступок територіями, ймовірної передачі ЗАЕС, скорочення армії та гарантій безпеки для України викликають гарячі дискусії.
Один із досвідчених пілотів, позивний «Булава», категорично виступає проти будь-яких територіальних поступок. Він переконаний, що Україна не відмовиться від вступу в НАТО та не допустить скорочення армії. «Ми боронимо свою землю і не маємо ілюзій, що хтось прийде й домовиться замість нас», – підкреслює боєць, згадуючи несправджені прогнози швидкого закінчення війни.
Бійцю «Якиму», 42-річному вихідцю з Криму, за фахом архітектору, довелося перекваліфікуватися в пілота дронів. Він брав участь у Революції гідності, а тепер командує екіпажами безпілотників та пройшов навчання у Великій Британії під керівництвом шведських інструкторів. Яким наполягає, що з агресором можна говорити лише мовою сили, а будь-які поступки лише заохотять його до подальших вторгнень.
«Якщо ні в кого не вистачить рішучості щось змінити, програють усі», – зауважує Яким. Він переконаний, що європейці повинні зрозуміти: якщо не зупинити агресора в Україні, це стане лише початком значно більшої війни, яка загрожуватиме всьому континенту.
На невеликій відстані від фронту, в орендованому власним коштом будинку, бійці знаходять тимчасовий притулок. Це місце стає не тільки для відпочинку, а й для облаштування імпровізованої майстерні зі збирання FPV-дронів. Тут вони готують отримані від держави та волонтерів апарати до польотів, встановлюють оптоволоконні котушки та проводять перевірки.
Професійний кухар у цивільному житті, боєць із позивним «Морячок», власноруч готує вечерю для побратимів. За великим столом, під час спільного приймання їжі, бійці діляться історіями зі свого підрозділу, зміцнюючи бойове братерство та підтримуючи один одного.
«Токіо», 26-річний воїн з Нової Каховки, пережив окупацію та дивом вирвався з полону. Тепер він служить у «Котиках» і майстерно керує «Мавіками», FPV та «Вампірами». Його ставлення до пропозицій про перемир’я на умовах територіальних поступок вкрай негативне: «Багато моїх друзів загинули за Донецьк, за Луганськ. Навіщо тоді все це?» – запитує він.
Киянин «Йог», якому 30 років, до війни займався йогою, що й дало йому позивний. Він є пілотом дронів і прагне постійно вдосконалюватися. Йог визнає, що виїзди на позиції стали складнішими через появу професійного підрозділу ворожих пілотів. На його думку, перемир’я є неминучим, але Україна повинна поліпшити свої позиції для майбутніх перемовин, не погоджуючись на мир будь-якою ціною.
«Вандал» з Черкащини, 31 рік, зміг перевестися до «Котиків» через застосунок «Армія+». Він високо цінує дисципліну, взаємодопомогу та адекватне командування нового підрозділу. Боєць зазначає, що в «Котиках» ніхто не покине побратима в біді, а командир розуміє потреби особового складу.
Незважаючи на втому, бійці зберігають сили та натхнення для виконання завдань, навіть коли лінія фронту наближається до Запоріжжя. Вандал згадує складний період, коли з’явився ворожий підрозділ «Рубікон», що спричинив втрату апаратури, але наголошує, що всі бійці залишилися живими.
Він також підкреслює гостру потребу в стандартизації дронового обладнання, звертаючись до держави з проханням створити «один хороший дрон, який долітатиме». Щодо умов миру, Вандал підтримує позицію президента, який намагається вибороти адекватні умови. Він категорично відкидає ідею віддати Донбас, вважаючи її неприйнятною та згубною для подальшої оборони країни.
«Я не вірю, що це буде мир навіть на 3 чи 5 років», – ділиться своїми побоюваннями Вандал. Він прагне повернутися додому, але не на умовах «хиткого перемир’я», яке знову призведе до війни.
«Предко», 25-річний воїн з Житомирщини, командує двома екіпажами FPV-дронів і дуже цінує свій взвод. Він визнає, що всі прагнуть миру, але наголошує: «Якщо ми зараз складемо зброю, росіяни все одно не зупиняться. Їм не можна довіряти».
Наступного ранку шлях веде до сусіднього села, де маскування є життєво важливим через постійні удари КАБів та «Шахедів». Там, у невеликому сараї, знову зустрічає «Морячок», який цього разу демонструє процес виготовлення боєприпасів для дронів. Його відповідь на питання про перемир’я коротка: «На договорняк ми не підемо».
Перед від’їздом фронт забирає ще одне життя. «Токіо», з яким розмовляли за лічені хвилини до його виїзду на позиції, загинув під час виконання бойового завдання. Командир взводу повідомив цю трагічну звістку. Тиша, наповнена горем, оповила бійців, які намагалися усвідомити чергову непоправну втрату.
Дорога назад, у світ, де війна часто здається далекою, нагадує про ціну свободи. Фотографії «Токіо», зроблені за мить до його останнього вильоту, стали вічним свідченням його мужності та жертовності. Вічна пам’ять герою.