На тлі пошуку сталої формули миру для України, центральним елементом дипломатичних зусиль залишаються гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів. Проте, реалізація цих обіцянок стикається з низкою викликів, зокрема з амбіціями Кремля та розбіжностями у баченнях ключових гравців.
Незважаючи на потужні європейські ініціативи, багато аналітиків сходяться на думці, що саме гарантії безпеки від Сполучених Штатів є ключовими для досягнення тривалого миру в Україні. Проте, така позиція викликає дискусії щодо розподілу реальної влади та впливу в регіоні. Деякі експерти зазначають, що попри всі обіцянки, реальна влада у військовому конфлікті все ще належить Росії.
Дипломатичні відносини між Вашингтоном та Києвом пережили непрості часи, зокрема після гострої суперечки між президентом Володимиром Зеленським та представниками США на початку 2025 року. Цей інцидент спровокував європейські країни до активізації підтримки України, прагнучи утримати Сполучені Штати у коаліції. Відтоді динаміка взаємодії між двома країнами мала свої злети та падіння.
У березні прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та президент Франції Емманюель Макрон ініціювали створення «коаліції охочих» з 34 країн для зміцнення європейської ролі у забезпеченні суверенітету України. У вересні 26 країн висловили готовність розмістити свої війська в Україні як частину багатонаціональних сил після припинення вогню. Проте, незважаючи на ці значні кроки, багато хто вважає, що справжня безпека України залежить від американських гарантій.
Європейські багатонаціональні сили не зможуть повноцінно функціонувати без логістичної підтримки Сполучених Штатів. Це підкреслює критичну роль Вашингтона у формуванні майбутнього миру та переведенні конфлікту у наступну фазу. Водночас, колективна пам’ять України про Будапештський меморандум 1994 року, що не спрацював, змушує Київ з обережністю ставитися до будь-яких нових гарантій.
За таких обставин, український президент, за повідомленнями, готовий переглянути прагнення до членства в НАТО в обмін на надійні гарантії безпеки. Наразі Сполучені Штати запропонували Україні «платинові» гарантії, однак із застереженням, що пропозиція не буде чинною вічно. Це створює певний тиск на Київ для швидкого ухвалення рішення.
Існує також надія, що ці гарантії включатимуть надання Україні крилатих ракет Tomahawk дальністю до 1000 кілометрів, що є рідкістю для не-союзників США. Це озброєння дозволило б Україні завдавати ударів по ключових об’єктах у Росії, що могло б стримати подальші військові дії Кремля. Проте, навіть така додаткова військова можливість не розглядається як універсальне рішення.
Володимир Зеленський прагне, щоб нові гарантії безпеки мали юридично обов’язковий характер, на відміну від попередніх угод. Це означає необхідність ратифікації Конгресом США, що надало б їм статус, подібний до двосторонніх договорів з Японією чи Південною Кореєю. Такий підхід відрізняється від президентських виконавчих актів, які, будучи політичними зобов’язаннями, можуть бути легко скасовані майбутніми адміністраціями.
Офіційна ратифікація дала б Україні додаткові важелі впливу на Конгрес США, забезпечуючи стабільну підтримку. Однак, навіть за такого сценарію існують ризики, особливо щодо інтерпретації ключових безпекових зобов’язань. Хоча Київ прагне, щоб гарантії відповідали принципам Статті 5 НАТО, її положення є відкритими для тлумачення.
Президент Трамп раніше зазначав, що існують “безліч тлумачень Статті 5”, що відповідає її свідомо двозначному формулюванню 1949 року для уникнення автоматичного втягнення США у великі війни. НАТО, звісно, є ширшим альянсом, що охоплює економічну співпрацю та колективну оборону, проте сильні взаємні гарантії безпеки є рідкістю. Тому виникають сумніви, чи готові США надати гарантії, які б вимагали прямого військового втручання в Україну, зважаючи на їхню послідовну політику уникнення прямого конфлікту.
У контексті воєнного мистецтва завжди важливо враховувати позицію противника, і двосторонні переговори між США та Росією продовжуються паралельно з українськими та європейськими ініціативами. Росія прагне значно ширшої угоди щодо європейської безпеки, що було продемонстровано її початковим 28-пунктним мирним планом. Оскільки президент Путін не відступає від своїх максималістських вимог, стійкість будь-яких гарантій безпеки для України зрештою може залежати від його інтерпретації.
Низка джерел, обізнаних з американською розвідкою, повідомляють, що Кремль не відмовився від намірів захопити всю Україну та повернути під свій вплив колишні радянські території в Європі. Ці попередження надходять попри триваючі мирні переговори, які, за задумом, мають призвести до втрати Росією значної частини окупованих територій. Найновіші звіти розвідки, що підтверджують цю позицію, датуються кінцем вересня.
Така оцінка розвідки різко контрастує із заявами президента Дональда Трампа та його переговорників, які стверджують, що Путін прагне завершити конфлікт. Американські висновки, незмінні з початку повномасштабного вторгнення 2022 року, збігаються з думкою багатьох європейських лідерів та розвідок. Зокрема, країни Балтії та Польща глибоко переконані у довгострокових агресивних намірах Кремля.
Наразі Росія утримує приблизно 20% території України, включаючи Крим та значні частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Президент Путін вважає ці території невід’ємною частиною Росії, що ускладнює переговорний процес. Дональд Трамп, за повідомленнями, тисне на Київ щодо виведення військ з певної частини Донецької області, що категорично відкидається Зеленським та більшістю українців.
Втім, існує й інша точка зору: директор Національної розвідки Тулсі Габбард повідомила законодавців, що Росія наразі не має можливості захопити всю Україну чи поширити агресію на Європу. Вона зазначила, що Москва прагне уникнути ширшого конфлікту з континентом. Ця оцінка ґрунтується на аналізі дій російських військ в Україні.
Переговорники від Трампа, Джаред Кушнер та Стів Віткофф, активно працюють над 20-пунктним мирним планом, залучаючи українських, російських та європейських чиновників. Хоча досягнуто певного прогресу, ключові розбіжності щодо територіальних питань залишаються нерозв’язаними. Нещодавні переговори в Берліні, однак, привели до широкого консенсусу щодо надійних гарантій безпеки для України, які підтримуватимуть США.
Існують суперечливі повідомлення щодо того, чи залежать ці гарантії від територіальних поступок України, адже президент Зеленський категорично відкидає такий сценарій. Серед пропозицій — обмеження чисельності Збройних Сил України до 800 тисяч осіб, хоча Росія наполягає на меншій кількості. Пакет гарантій також передбачає розвідувальну та іншу підтримку від США, ратифікацію Сенатом та повітряне патрулювання над Україною.
Президент Зеленський з обережністю ставиться до цих пропозицій, ставлячи під сумнів їхню реальну ефективність. Тим часом, Володимир Путін продовжує демонструвати безкомпромісну позицію, заявляючи про готовність до миру лише на власних умовах. Він посилається на значні територіальні здобутки російських військ протягом останнього року як на підставу для своїх вимог.
Реакція американських чиновників на вимоги Путіна залишається не до кінця зрозумілою. Деякі представники адміністрації визнають, що Путін може прагнути повного завоювання України і не піде на менші поступки. Держсекретар Марко Рубіо висловив сумніви щодо справжніх намірів Путіна, наголосивши, що початкові цілі Москви не були досягнуті.