Початок 2025 року ознаменувався напруженим дипломатичним інцидентом між Президентом України Володимиром Зеленським та американським керівництвом у Білому домі. Цей епізод суттєво вплинув на відносини між Вашингтоном і Києвом, які відтоді переживали періоди як погіршення, так і покращення. На тлі цих подій Україна продовжує шукати надійні гарантії безпеки, а Європа та США визначають свою роль у її майбутньому.
У відповідь на дипломатичну напруженість, Європа значно активізувала свої зусилля з підтримки України. Метою було не лише посилити допомогу Києву, а й утримати Сполучені Штати в коаліції. Зокрема, у березні прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та президент Франції Еммануель Макрон оголосили про створення «коаліції охочих» з 34 країн.
Ця ініціатива мала на меті посилити роль Європи у забезпеченні суверенітету та безпеки України. У вересні Макрон також заявив, що 26 держав зобов’язалися направити війська на територію України. Ці багатонаціональні сили мали б розгорнутися «наступного дня після припинення вогню або укладення миру».
Попри всі європейські починання, ключовими для України залишаються гарантії безпеки з боку США. Президенту Зеленському необхідно їх отримати, навіть якщо це вимагатиме певних поступок у інших сферах. Адже саме Вашингтон забезпечує реальний шлях до миру для України.
Без американської логістичної підтримки Європейський Союз не зможе навіть розгорнути згадані багатонаціональні сили. Готовність Сполучених Штатів наприкінці 2025 року залишається визначальним чинником у спробах перевести війну з Росією на новий етап і, можливо, досягти тривалого миру. Водночас, аналітики відзначають, що справжня військова сила наразі значною мірою зосереджена в руках Росії.
Колективна пам’ять України про провал Будапештського меморандуму 1994 року кидає довгу тінь на поточні переговори. Тоді США, Росія та Велика Британія надали гарантії безпеки в обмін на відмову України від ядерної зброї. У цей небезпечний момент Київ готовий відмовитися від прагнення вступити до НАТО заради міцних безпекових зобов’язань.
Вже є ознаки того, що такі гарантії можуть бути надані. Сполучені Штати запропонували Україні «платинові» гарантії безпеки, із застереженням, що вони «не залишатимуться на столі назавжди». Це підштовхує Президента Зеленського до швидкого прийняття чинної пропозиції.
Існує також надія, що ці гарантії включатимуть постачання крилатих ракет Tomahawk з дальністю польоту 1000 кілометрів. Раніше лише чотири союзники США отримували ці ракети, що підкреслює їхню унікальність. Це дозволило б Україні завдавати ударів по політичних та військових центрах Росії, потенційно стримуючи Кремль від відновлення агресії. Однак, хоча ця додаткова можливість, безперечно, ускладнить прийняття рішень російським президентом Володимиром Путіним, вона не є панацеєю.
Окрім технічних деталей гарантій, Київ справедливо сподівається на їхню юридичну обов’язковість, на відміну від Будапештського меморандуму. Будь-яке зобов’язання має вимагати ратифікації Палатою представників і Сенатом США. Обидві палати Конгресу широко підтримують Україну, а потім потребуватиме затвердження президентом США.
Така офіційна ратифікація поставила б гарантії України на один рівень з іншими двосторонніми договорами США про безпеку, наприклад, з Японією та Південною Кореєю. Альтернативні механізми, як-от президентський виконавчий указ, є лише політичними зобов’язаннями, які майбутній президент не буде зобов’язаний дотримуватися. Підкреслюється, що якщо питання про офіційну ратифікацію буде винесено на обговорення, Україна сподіватиметься, що це надасть їй можливості впливати на Конгрес у майбутньому та забезпечить сильну і єдину підтримку.
Навіть у цьому випадку існують ризики. Хоча Президент Зеленський заявляв, що гарантії безпеки «відповідають статті 5» НАТО, це основне зобов’язання Альянсу є нестійким. Влітку, на саміті НАТО в Гаазі, Дональд Трамп зазначив, що існують численні трактування статті 5 – і мав рацію.
Стаття 5 дійсно допускає різні тлумачення, її спеціально сформулювали у 1949 році так, щоб США не опинилися автоматично втягнутими у третю велику війну на європейському континенті. Тому важливо враховувати не лише формулювання статті, а й її сенс та наміри авторів.
Звісно, НАТО — це набагато більше, ніж просто стаття 5; це альянс, побудований на економічній співпраці (стаття 2) та колективній здатності протистояти збройному нападу (стаття 3). Проте експерти вважають, що якби стаття 5 була легко відтворюваною, то альянси подібної сили були б створені по всьому світу. Насправді взаємні гарантії безпеки, підкріплені надійними військовими силами, є рідкісним явищем.
Тому сумнівно, чи США насправді вирішать надати гарантію, яка може змусити їх безпосередньо втрутитися в Україну. Адже з 2014 року вони надавали виважену підтримку, з 2022 року послідовно блокували шлях країни до НАТО і вважали пріоритетом уникнення прямого втручання у війну.
Крім того, у війні діє правило: «ворог теж має право голосу». Поки США ведуть двосторонні переговори з Росією паралельно з європейськими та українськими обговореннями, позиція Путіна також буде важливою. Росія прагне значно ширшої угоди з США щодо європейської безпеки, про що свідчить її початковий 28-пунктний план миру.
З огляду на те, що Путін поки не йде на поступки щодо своїх максималістських вимог, залишається невідомим, на що Росія готова погодитися. Аналіз ситуації показує, що якою б сильною не здавалася гарантія безпеки США для Зеленського, її надійність усе одно може залежати від того, як її трактує Путін.
Раніше генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що головною метою гарантій безпеки для України є недопущення повторної агресії з боку Росії після припинення вогню або укладення мирної угоди. Він також додав, що система безпеки для України має складатися з трьох рівнів.