Грудневий саміт у Брюсселі увійшов в історію Європейського Союзу як один із найдраматичніших. Головним питанням зустрічі лідерів ЄС стало фінансування України, вирішення якого виявилося критично важливим не лише для Києва, а й для майбутнього самого європейського об’єднання. Після майже доби безперервних та хаотичних переговорів, Європа ухвалила доленосне рішення, що дозволило уникнути потенційної катастрофи.
Ухвалене рішення забезпечує Україну значним фінансуванням, яке повністю відповідає її основним вимогам, незважаючи на попередні уподобання Києва щодо іншої схеми. Євросоюз гарантував виділення 90 мільярдів євро позики на два роки (2026-2027) для покриття бюджетного дефіциту та військових витрат. Важливо, що ця допомога може бути продовжена і після 2028 року.
Критично важливим є положення про те, що Україна не повертатиме ці кошти до отримання репарацій від Росії. Це унікальна умова, яка значно полегшує фінансове навантаження на український бюджет. Додатково, передбачається, що відсотки за цією позикою сплачуватиме сам Євросоюз, що зробить її фактично безвідсотковою для України.
ЄС висунув Україні лише одну ключову вимогу: кошти надходитимуть за умови підтримки верховенства права та посилення боротьби з корупцією. Одним із найбільш несподіваних поворотів саміту стала згода Віктора Орбана на схему фінансування, хоча ще напередодні він категорично виключав таку можливість. Це підкреслило складність та компромісний характер досягнутих домовленостей.
У центрі уваги переговорів опинилася Бельгія, яка стала стрижнем подій завдяки розташуванню на її території левової частки заморожених російських активів. Прем’єр-міністр Бельгії Барт Де Вевер висував найжорсткіші вимоги щодо їх використання, побоюючись фінансових ризиків для своєї країни. Попри звинувачення у проросійських настроях, які не мали підстав, Бельгія твердо стояла на своїй позиції.
За словами Де Вевера, Європа цієї ночі могла завдати непоправної шкоди і собі, і Україні, якщо б не дійшла згоди. Лідери ЄС усвідомили, що на кону стоїть не лише фінансова допомога Києву, а й майбутнє самого Євросоюзу та його геополітична вага. Ухвалене рішення дозволило уникнути хаосу, розколу та зберегти довіру до європейських інституцій.
Шлях до цього рішення був надзвичайно хаотичним, адже ЄС підійшов до саміту без попередньої згоди навіть щодо принципових параметрів допомоги. Єврокомісія спершу просувала ідею «репараційної позики» на базі заморожених російських активів. Однак, ця схема зіткнулася з категоричним опором Бельгії та інших країн, які побоювалися юридичних та фінансових ризиків.
Президент України Володимир Зеленський, який спочатку вагався щодо участі в саміті, зрештою прибув до Брюсселя на запрошення президента Євроради. Його двостороння зустріч з Бартом Де Вевером стала важливим кроком, де бельгійський прем’єр наголосив на необхідності досягнення домовленості. Після годин закритих переговорів, ідея репараційної позики була відхилена як нежиттєздатна.
Тоді був активований «план Б» – повернення до ідеї спільних запозичень від імені ЄС для України. Цей варіант вимагав одностайності, що передбачало згоду Угорщини, яка раніше категорично відмовлялася. Несподівано, Угорщина (разом зі Словаччиною та Чехією) зняла своє вето, дозволивши досягти згоди.
Рішення про фінансування є безумовно вигідним для Києва, задовольняючи ключові вимоги та дозволяючи претендувати на подальшу допомогу МВФ. Хоча Україна політично надавала перевагу «репараційній позиці», яка б «розпакувала» ідею репарацій, у принципових питаннях покриття дефіциту та фінансування ЗСУ нічого не втрачено. До того ж, одностайне ухвалення рішення підвищує його політичну легітимність.
Попри позитивний результат, Євросоюз зазнав інформаційних втрат через хаотичний характер саміту та постійну зміну підходів. Деякі західні медіа, попри відсутність підстав, припускали, що ситуація вигідна Кремлю. Емоційна риторика Бельгії та її часом нереалістичні вимоги створювали враження пошуку публічного розголосу, а не компромісу.
Виявилося, що Бельгія була не єдиною країною, яка виступала проти передачі російських грошей Україні – у тіні її позиції ховалися й інші, зокрема Італія. Італійський уряд побоювався за свої активи в Росії та, за припущеннями в Брюсселі, міг діяти під впливом особистого прохання екс-президента США Дональда Трампа. Трамп нібито вважав, що конфіскація російських активів зашкодить мирним переговорам.
Незважаючи на всі складності та приховані мотиви, головне – фінансові потреби України до 2027 року закриті, і є принципова домовленість про подальшу підтримку. Довгострокове фінансування стабілізує становище України та надсилає чіткий сигнал Росії про незламність європейської підтримки. Як підсумував Барт Де Вевер, це «хороша новина для України і погана для Путіна».