Кожен крок китайського лідера по європейській землі ЗМІ КНР представляли як досягнення. Чим насправді стала поїздка Сі Цзіньпіна до країн ЄС та чи вплинула на Україну, досліджувала Gazeta.ua.

Нові обличчя та імітація обороноздатності

До Європи очільник Китаю прибув 5 травня, полишаючи за спиною кадрові пристрасті, які вирують у його державі. Наприклад, 7 травня Державна рада звільнила заступника відповідального секретаря Лю Цзяньбо.
9 травня міністр закордонних справ Ван І отримав нового помічника Чжао Чжиюаня, який у 2023 році був послом КНР в Ефіопії. Того ж дня заарештували колишнього начальника Державного управління тютюнової монополії Лін Ченсіна.
Для такої великої та густонаселеної країни як КНР звично, коли подібні події стаються мало не кожного дня. Утім, на кадрові перестановки привернули увагу західних ЗМІ. Оглядачі пов’язують їх з роботою “двох сесій”, які почалися у березні 2024 року. Йдеться про пленарні засідання понад 3 тисяч депутатів китайського парламенту (Всекитайське зібрання народних представників) та Народної політичної консультативної ради. Протягом березня-квітня 2024 року у Китаї тривали відставки, арешти і кадрові перестановки. Наприклад, змінили очільника Держради КНР у справах Тайваню.

Від Піренеїв до Карпат

Кадрові чистки набули таких масштабів, що Bloomberg із посиланням на розвідку США стверджує: армія Китаю не готова до війни, але Сі розслідуваннями та арештами тільки зміцнює свою владу. Західні джерела стверджують, що кадрові чистки у військових колах КНР посилюватимуться, адже треба швидко надолужити згаяне. Скажімо, ракети, наповнені водою замість палива, або ракетні шахти, які не відчиняються належним чином, а отже, не дають змоги відбити атаку ворога.
З одного боку, Сі Цзіньпіну треба знайти винних, щоб утримати владу. З іншого, треба протиставити щось можливій опозиції у військових колах та наближених до генералітету партійних чиновників. Тому, ймовірно, керівник КНР вирішив пошукати зовнішню опору – в Європі. Маршрут поїздки пролягав від Франції через Сербію до Угорщини. Таким чином, Сі намітив умовно прокитайську вісь на Європейському континенті. Але грав напевне, бо відвідав ті країни, де був упевнений у результаті.

Без a la russe

Про це говорить вибір “входу” Сі на Європейський континент, – Франція. У 2023 році президент Емманюель Макрон відвідав Китай та запросив Сі Цзіньпіна до себе. Таким чином, керманич КНР розпочав турне 2024 року з “візиту у відповідь”, що, як мінімум, гарантувало комфортну атмосферу. Більше того, Франція була у маршруті попереднього європейського турне Сі у 2019 році. Тоді результати візиту біли більш ніж приємні для голови КНР. Але приєднання до перемовин президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн вплинуло на тональність та перебіг спілкування.

Незадоволення Сі через спроби “тиснути” на нього через промислові поставки до РФ та війни в Україні вилилося у статтю The New York Times.
Щоб заспокоїти гостя, Макрон повіз його у Піренеї, у комуну, звідки родом його мати. Це була відповідь на люб’язність Сі, коли той 2023 року запросив Макрона у місця, звідки родом його батько. Серед гір Макорн намагався покращити настрій гостя: спілкування “без краваток”, цікава культурна програма, подарунки. Але геополітика пролізла навіть у меню: замість традиційного піренейського десерту a la russe китайському гостю запропонувало чорничний пиріг, більш характерний для США. Якщо Сі було неприємно згадувати про весняні попередження держсекретаря Ентоні Блінкена (через підтримку Китаєм країни-агресорки), то він цього не показав. Принаймні, доки був у Франції.
Але поспішив у Сербію, куди прибув 7 травня, до дати обстрілу військами НАТО китайського посольства у Белграді. Літак приземлився на сербській землі пізно ввечері, та на Сі Цзіньпіна, виявляється, чекали юрби щасливих сербів, червоні доріжки та китайські прапори.

Комфортні умови

За вісім років Китай став найбільшим іноземним інвестором Сербії. Тільки за минулий рік обсяги товарообороту зросли на 23% та сягнули 4 мільярдів доларів США, Тому Сі міг, акцентуючи увагу на економіці, натякати на політику. Що він і зробив, підписавши з президентом Сербії Александаром Вучичем принципово нову угоду – про “спільноту єдиної долі”.

Концепт такої спільноти Сі відстоював раніше, у тому числі, на рівні ООН, як перехід людства до ери безконфліктності, коли всі поважають інтереси всіх. Натомість Вучич дістав нагоду грати “китайською картою” у відносинах з Брюсселем. На відміну від російської, китайська ближча до нейтральної.
Тому з боку Угорщини – останньої країни турне – не очікувалося нічого несподіваного: дві країни вирішили підняти рівень відносин до всеосяжного та всепогодного стратегічного партнерства у нову епоху. У Будапешті Сі наголосив на 75-річчі встановлення дипломатичних відносин між країнами. Прем’єр Віктор Орбан не міг не відповісти люб’язностями. Аж настільки, що назвав Китай однією з підвалин світового порядку, який визначає курс світової економіки та геополітики.

Більше того, за словами Орбана, “Європа грає з вогнем. Я не кажу, що європейські лідери марширують назустріч війні, але кожного дня вони роблять кроки у цьому напрямку…Ми не дозволимо втретє втягнути угорців у світову війну”.

Ще одна війна

Втаємниченість Китаю зіграла кепський жарт, – західні аналітики вбачають у європейському турне Сі приховані цілі. Одна з них – розколоти Євросоюз та НАТО. Ставка робиться на Францію, котра раніше заявляла про прагнення стратегічної незалежності від США, хоча зовні видається, ніби лідер КНР занепокоєний розслідуваннями Єврокомісії щодо китайських електромобілів. З іншого боку, Путіну потрібна війна на Балканах, вважають оглядачі The Wall Street Journal, що дозволило б йому частково відігратися за провали збройної агресії в Україні. Справді, на наших очах Китай закручує історичну комбінацію, прокоментував Gazeta.ua наслідки європейського турне кандидат політичних наук Олексій Буряченко. На його думку, КНР намагався зіграти на протиріччях всередині Євросоюзу, який, синхронно з НАТО, дедалі більше автономізується від США. У цьому сенсі, бонуси дістав президент Франції. Але це не завадило Сі водночас розіграти балканську карту. “Хоча Євросоюз називає Сербію першочерговою для приєднання, країна залишається точкою дестабілізації на Балканах. Якщо Китай, так би мовити, “бере” Сербію, то блокує євроінтеграцію не лише цієї країни, але й інших балканських держав. І це є своєрідний страховий поліс для Сі на виконання домовленостей, досягнутих у Франції, а також уплив у всьому Балканському регіоні”, – наголосив експерт.
Про це свідчить перебування китайського гостя в Угорщині. Прем’єр Віктор Орбан демонструє рідкісну політичну “розтяжку”: дає “добро” на розширення НАТО і водночас заграє з Трампом. “Тепер додаються стосунки із Сі. Якщо Угорщина бере на себе любіювання інтересів Китаю в ЄС, ми побачимо реакцію Пекіна на те, як “прокачуються” його побажання”, – зауважив Олексій Буряченко.

Український зиск

Але поки що геополітичні спроби Китаю в ЄС є вторинними до економічних інтересів, і це зрозуміло: Піднебесна потребує ринків збуту, а Євросоюз – дешевої сировини або (у широкому сенсі) напівфабрикатів. Якщо Брюссель має на меті остаточно перекрити РФ доступ на свої ринки, пошук заміни зрозумілий і Китай тут доречний, наголосив експерт.
Досягнуті у Європі домовленості дадуть можливість Пекіну проводити більш незалежну політику й під час візиту Путіна до Піднебесної наприкінці травня 2024 року. Принаймні, очевидна мета турне – показати, що Китай залишається потужною глобальною силою, здатною співпрацювати з європейськими країнами, незважаючи на напруженість зі США, частково досягнута, вважає політичний аналітик Дмитро Франчук.
Однак, на його думку, в України з’являється підстава для занепокоєння. Китайський вплив на Сербію та Угорщину може призвести до більш нейтрального ставлення цих країн в ООН та інших міжнародних структурах до того, що робить країна-агресорка в Україні. Звідти недалеко й до розмиву єдності Заходу в підтримці нашої країни. Є ще один ризик для України, щоправда, у середньостроковій перспективі. Через європейські країни Китай може розширити можливості для роботи з українським бізнесом. “Треба відстежувати, щоб ця співпраця не перетворилася на залежність”, – застерігає експерт.
Утім, Європа дала зрозуміти Китаю: питання безпеки нині – найголовніше. З боку Єврокомісії та Франції риторика була жорсткою, наголосив експерт-міжнародник Євген Добряк, але Китаю та Франції вдалося вийти на збалансовані економічні рішення. “Для нас позитивно те, шо Сі запевнив Макрона – допомагати Росії продажем озброєння та військової техніки не буде і візьме під жорсткий контроль експорт товарів подвійного призначення”, – наголосив він.