У житті кожної нації, як і людини, настають моменти, коли довіра до близьких партнерів піддається найсерйознішим випробуванням. Україна, ведучи жорстоку війну за свою Незалежність, зіткнулася не лише з агресією ворога, а й з неоднозначною позицією деяких міжнародних гравців, що змушує переосмислювати поняття геополітичного “друга”.
Історичний досвід свідчить, що позиція Сполучених Штатів щодо України не завжди була однозначною. Ще у 1918 році, коли Директорія шукала допомоги, або у 1945, коли УПА сподівалася на підтримку, США не втручалися на користь українських інтересів.
Яскравим прикладом є промова Джорджа Буша-старшого у Києві 1 серпня 1991 року. Ця подія, відома як “Котлета по-київськи”, містила заклик до українців залишатися у складі СРСР, застерігаючи від “самогубного націоналізму”.
Попри ці застороги, український народ невдовзі проголосив Незалежність, що стало актом національної гордості та самовизначення.
Безумовно, варто визнати колосальну підтримку, надану Україні Сполученими Штатами та Євросоюзом після повномасштабного вторгнення 2022 року. Ця допомога відіграла ключову роль у здатності України чинити опір агресору.
Однак, останні ініціативи команди Дональда Трампа щодо потенційної “мирної угоди” викликають серйозне занепокоєння. Деякі експерти розглядають ці пропозиції як такі, що можуть бути схожими на капітуляцію України.
Ця ситуація особливо розчаровує, адже Україна вже майже повірила в безумовну дружню підтримку, яка, здавалося, ставила її інтереси на перший план. Подібні плани можуть бути сприйняті як гра на боці загарбників, підриваючи довіру.
Американські інтелектуали іноді називають вибір Дональда Трампа “їхньою помилкою”. Однак, Сполучені Штати не перебувають у стані кривавої війни за власну Незалежність, що дозволяє їм по-іншому оцінювати такі “помилки”.
Натомість Україна не лише допустила свої власні прорахунки у виборі лідерів, а й змушена розплачуватися за потенційні стратегічні помилки своїх нібито союзників, які обіцяли значну підтримку.
Хоча відомі слова Вінстона Черчилля про те, що американці зрештою “все зроблять правильно”, іноді цитуються, вони не завжди заспокоюють. Ці слова були сказані в іншу епоху, за інших лідерів.
Сьогодні великі надії покладаються на підтримку Європи, яка має пряму зацікавленість у перемозі України. Поразка України може дозволити Росії використати її мобілізаційний та військово-технічний потенціал, що поставить під загрозу безпеку всього континенту.
Європейські лідери, схоже, усвідомлюють ці ризики, але питання полягає в їхній готовності рішуче діяти відповідно до цих висновків. У цей критичний час Україна має передусім покладатися на власні сили та стратегічну мудрість.
Це вимагає від керівництва країни опори на професіоналів, а не на неперевірених “друзів” та “шоуменів”. Настав час для важливих кадрових рішень, зокрема щодо військового керівництва.
Ефективний супротив вимагає лідерів, чиї методи відповідають сучасним викликам війни та чия лояльність не викликає питань. Україні буде вкрай складно вистояти, але ціна поразки виявиться незрівнянно вищою.
Цю істину мають усвідомити всі, хто сподівається “пересидіти” лихі часи, ховаючись від відповідальності. Ті, хто ухиляється від обов’язку, не уявляють наслідків, які спіткають їхні родини та країну.
Історія минулого століття дає достатньо уроків, щоб зрозуміти, що бездіяльність є формою зради, яка позбавляє самоповаги та гідності.