Микола Леонтович — визначний український композитор і хоровий диригент, відомий насамперед обробкою колядки «Щедрик», народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінниччині.
Початкову музичну освіту йому дав батько Дмитро, а материнське співання формувало інтерес до народної музики. Леонтович опанував скрипку, фортепіано та кілька духових інструментів і почав систематично обробляти народні мелодії під впливом Миколи Лисенка.
Він навчався в Немирівській гімназії та Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському, після чого працював учителем у сільських школах, водночас удосконалюючи музичну майстерність. Організував аматорський симфонічний оркестр, видав дві збірки пісень Поділля і згодом переїхав на Донбас, де з 1904 до 1908 року викладав у залізничній школі в Покровську.
У Покровську Леонтович створив робітничий хор і активно залучав учнів та працівників станції до хорового співу. У роки Першої російської революції його хорові виступи підтримували робітничі страйки, а колектив виконував і «Марсельєзу», що відображало політичну активність того періоду.
У 1909 році Леонтович навчався під керівництвом теоретика Болеслава Яворського. У 1916 році його обробку «Щедрика» виконав хор Київського університету, що принесли композитору визнання у Києві; згодом твір здобув світову популярність завдяки концертам, які вивезли його за кордон.
Після проголошення Української Народної Республіки Леонтович оселився в Києві і працював як диригент та композитор; його обробки увійшли до репертуару багатьох професійних і аматорських колективів. Після приходу більшовиків він працював у музичному комітеті при Наркомосі, викладав у Музично-драматичному інституті імені Лисенка та в Народній консерваторії разом із Григорієм Верьовкою; на Вінниччині, у Тульчині, заснував першу місцеву музичну школу.
У 1919–1920 роках Леонтович працював над оперою «На русалчин Великдень» за казкою Бориса Грінченка. Ніч з 22 на 23 січня 1921 року стала фатальною: у батьківському домі в селі Марківка агент Всеросійської надзвичайної комісії Афанасій Грищенко напросився переночувати, а вранці пограбував і застрелив композитора.
Деталі вбивства були приховані радянською владою, а достовірну інформацію про подію оприлюднили лише після розсекречення архівів у 1990-х роках. Серед знайдених джерел — щоденникові записи і спогади, у яких описано, як Леонтович перед смертю звернувся до батька словами: “Тату, я помираю”; тодішні органи влади намагалися подати подію як побутовий або «петлюрівсько-розбійний» напад.
Творчість Леонтовича вирізнялася новою інтерпретацією українського фольклору: окрім «Щедрика», він створив хорові обробки «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної» та інші. Його ім’я носять музичні колективи і навчальні заклади, у Тульчині діє меморіальний музей, а Покровськ пам’ятає про його внесок у місцеве культурне життя; 1977 року місцевій дитячій музичній школі присвоїли його ім’я.
Сучасні вшанування включають випуск Національним банком України ювілейної срібної монети номіналом 20 гривень у 2016 році та відкриття 5 грудня 2024 року в Ужгороді бронзової мініскульптури, присвяченої «Щедрику» та Миколі Леонтовичу. Нині деякі пам’ятні місця, пов’язані з його перебуванням у Покровську, піддаються руйнуванням унаслідок дій російських окупантів.