Верховна Рада України 13 лютого не змогла провести чергове засідання через блокування трибуни опозицією. Депутати з “Європейської солідарності” вийшли з плакатами: “Україна – не росія”, “Ні диктатурі”, “Думайте про перемогу, а не про вибори”, після чого почали скандувати “Ганьба!” та “Ні політичним репресіям”. Народна депутатка Ірина Геращенко також заявила, що спікер Руслан Стефанчук “утік”, щойно його запитали про підтримку санкцій проти Петра Порошенка. Засідання закрили за кілька хвилин від початку, фактично у відповідь на рішення РНБО запровадити обмеження щодо лідера “ЄС”.

Це далеко не перша спроба влади “вдарити санкціями по політичній активності”. У соцмережах чимало користувачів реагують на такі події зі звичною іронією, але жартів стає дедалі менше. Нагадаємо, Рада національної безпеки і оборони 12 лютого включила Порошенка до переліку тих, проти кого впроваджуються персональні санкції. Серед інших фігурують бізнесмени Ігор Коломойський, Костянтин Жеваго, Геннадій Боголюбов і колишній нардеп Віктор Медведчук. В указі Президента Зеленського — усі вони визнані людьми, які нібито заробляли мільярди на шкоду національній безпеці України.

Щодо Порошенка, РНБО ввела блокування активів, заборонила економічну діяльність і передбачила позбавлення звань та нагород. Це означає суттєве обмеження політичної й будь-якої іншої активності п’ятого президента. СБУ також підтвердила, що Порошенко фігурує в так званій “вугільній справі”: під час його каденції Україна закуповувала вугілля з непідконтрольних територій Донбасу в 2014-2015 роках, що, на думку слідчих, кваліфікується як “державна зрада” та “фінансування тероризму”.

Утім, прихильники Порошенка наголошують, що постачання вугілля з Донбасу на той час було єдиним виходом уникнути енергетичного колапсу: після анексії Криму та розгортання бойових дій у зоні АТО більшість шахт із антрацитом опинилися під контролем бойовиків. Короткострокова альтернатива — постачання з Південно-Африканської Республіки — виявилася надто витратною і частково зірваною через підозри в “завищених цінах” і “неякісному вугіллі”. Розслідування Генпрокуратури щодо імпорту з ПАР так і не дійшло остаточного висновку, а зрив контракту з іноземною компанією змусив уряд терміново шукати паливо навіть у Росії, яка теж у будь-який момент могла використати свої поставки для тиску на Україну.

Сам Порошенко неодноразово заявляв, що влада тепер робить те саме (імпортуючи вугілля з Росії), тож постає питання: чому ж тоді його рішення вважають “зрадою”? Противники експрезидента наполягають, що в ті роки можна було знайти інші варіанти, уникнувши прямих угод із ОРДЛО, а самі закупівлі ніби відбувалися на комерційній вигоді певних осіб. Проте енергетичні експерти стверджують, що тодішня ситуація не передбачала багато альтернатив: антрацит, критично потрібний для більшості ТЕС, видобувався майже виключно в захопленій зоні Донбасу.

Контекст санкцій і “вугільної справи” виглядає частково політично мотивованим на фоні наближення виборів (згадані депутатські гасла “Думайте про перемогу, а не про вибори” красномовні). Тим часом сама влада наголошує на тому, що “захищає державу”, а сам Зеленський пояснює: “Мільярди, зароблені на продажі України чи українських інтересів, мають бути заблоковані та працювати на захист українців”. Правоохоронці наголошують, що тепер, коли санкції запроваджено, слідчі дії в “вугільній справі” можуть активізуватися, аби “притягнути винних до відповідальності”.

Попри все, політична криза довкола застосування санкцій проти одного з найбільших опозиційних лідерів продовжується. Це стало очевидно 13 лютого, коли опозиція заблокувала парламентську трибуну через незгоду з рішеннями РНБО. У підсумку Верховна Рада змогла пропрацювати лише кілька хвилин, а блокування засідання викликає занепокоєння як у міжнародних спостерігачів, так і в українського суспільства: наскільки далеко зайде конфлікт і чи не призведе він до нових політичних потрясінь у часі воєнної агресії РФ?

Зрештою, “вугільна” драма 2014-2015 років розгортається сьогодні як ключова юридична основа для звинувачень на адресу Порошенка. Чи буде доведено, що його дії підпадають під визначення “державної зради”, чи ж розслідування завершиться, визнавши, що альтернатив у питанні забезпечення ТЕС у той період практично не існувало? Яким стане практичний наслідок санкцій, особливо з огляду на конституційні права й принцип розподілу влади? Відповіді на ці питання залишаються відкритими. Одне зрозуміло: політичні пристрасті вже розгорілися, і “вугільний” порох може запалати ще не раз.