“Найстаршій пацієнтці на момент операції було дев’яносто вісім років”

Транскатетерні процедури не потребують зупинки серця

 Сьогодні наповнений день годину тому закінчив операцію. Сподіваюся на швидке відновлення пацієнта, каже кардіохірург Гліб Ємець. Він проводить операції на серці, зокрема без розрізання грудної клітки та зупинки серця. Спілкуємося наприкінці робочого дня 4 вересня по відеозв’язку

Ваш батько видатний кардіохірург. Як вплинув його приклад на вибір професії?

 У дитинстві я рідко бачив батька вдома, але вже студентом почав розуміти чому. Він багато розповідав мені про медицину, і його приклад справді став ключовим. З третього курсу університету я почав працювати медбратом спочатку в реанімації в Інституті раку, потім у дитячій кардіореанімації, а згодом у дорослій.

Як досвід міжнародних стажувань і роботи за кордоном позначився на вашій подальшій практиці мініінвазивної кардіохірургії?

 Я майже два роки провів у Цюріху, в лікарнях Triemlі Hospital та Klinik Im Park. Тоді в Європі лише починали розвивати технології мініінвазивної кардіохірургії, зокрема 3D-ендоскопічні операції на серці та транскатетерну заміну аортального клапана. Цей досвід дав мені змогу побачити перспективи цих методів, яких в Україні ще не було. Працював асистентом видатного кардіохірурга Пауля Фогта, який тривалий час був директором університетської клініки в Цюріху. Як повернувся в Україну, ми започаткували нову програму в нашому Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії. А з 2016 року стали впроваджувати ці інноваційні види втручань.

А в чому особливість мініінвазивної кардіохірургії?

 Вона полягає в менш травматичних методах порівняно зі стандартною відкритою кардіохірургією, що передбачає стернотомію повне розсічення грудини. Тобто у традиційних операціях на серці застосовують широкий доступ для виконання втручань. Натомість мініінвазивна хірургія дає змогу проводити операції через невеликі міжреберні розрізи мініторакотомію. Наступним етапом розвитку є ендоскопічна кардіохірургія, яка ще менше травмує грудну клітку. Завдяки 3D-ендоскопічним камерам операцію виконують через мінімальні розрізи. Окремо виділяють транскатетерні процедури вони не потребують зупинки серця чи використання апарата штучного кровообігу. Вперше транскатетерну заміну аортального клапана в рамках клінічних випробувань виконав Ален Кріб’є у Франції 2002-го. А у 20082010 роках ця операція стала рутинною у країнах Європи та США. Процедуру роблять через стегнову, підключичну чи сонну артерію або через верхівку серця, даючи змогу замінити аортальний клапан без відкритої операції. Це стало революцією, особливо щодо лікування літніх або тяжкохворих пацієнтів із супутніми захворюваннями, які мають високі ризики чи протипоказання до традиційних кардіохірургічних втручань. Ці технології дають таким пацієнтам змогу отримати ще 1020 років якісного життя.

У нашому центрі транскатетерні втручання почали виконувати з 2016-го за участю іноземних спеціалістів. А 2017 року ми стали першим центром в Україні, який самостійно, без залучення іноземних колег, проводить ці операції.

Як довго триває процес відновлення після таких операцій на серці?

 Якщо ми кажемо про ендоскопічні операції, то в середньому це одна-дві доби. Якщо це транскатетерні операції, то це в середньому 12 годин, навіть якщо пацієнту сто років.

Ви якось говорили, що часто жартуєте з батьком, мовляв, у нього наймолодшому пацієнту було 2 години від народження, а вашому найстаршому пацієнту на момент операції 97. Чи багато пацієнтів такого поважного віку?

 Моїй найстаршій пацієнтці на момент операції було 98 років, нині їй майже 100. Іншому пацієнтові на момент операції було справді 97, нині 102, він живе повноцінно. Коли люди приходять на консультацію, я пояснюю, що після деяких операцій за 1015 років може знадобитися повторне втручання. Пацієнти 7075 років часто сміються й кажуть, що в 90 вони вже не думатимуть про це. Але я відповідаю, що багато хто в 90 років хоче жити далі, якщо ментально здоровий і без ­когнітивних проблем. Це нормально і в 70, і в 80, і в 90, і навіть у 100 років.

Можете пригадати найскладніший випадок у вашій практиці?

 З останніх операцій був цікавий випадок із 75-річною пацієнткою із Запоріжжя. У жінки, крім критичного стенозу аортального клапана, знайшли велику аневризму інфраренального відділу аорти. Ми одномоментно виконали дві операції. Перший етап це транскатетерна заміна аортального клапана через верхівку серця, і одночасно після цього ми їй спротезували інфраренальний відділ аорти. Щоб уникнути ускладнень, довелося ухвалювати нестандартні рішення. Операції тривали приблизно 8 годин. Це був досить серйозний квест, не впевнений, що в українській кардіохірургії були такі випадки. Дякуючи Богу, все пройшло добре і з пацієнткою все гаразд.

Перші два місяці великої війни ви з колегами майже не виходили з лікарні. Які виклики тоді доводилося долати?

 На 24 лютого в мене була запланована операція в тяжкохворої пацієнтки, тому о 5:30 я вже був на роботі. Ми жили в лікарні 47 днів. Найбільшим викликом стала емоційна напруженість: ніхто не знав, що буде далі. Ми вирішили допомагати колегам із госпіталю Міністерства внутрішніх справ. На першому поверсі нашого центру організували пункт приймання поранених, куди в перші дні війни привозили захисників з уламковими пораненнями з гарячих точок Київщини.

Морально було важко, адже я за відсутності керівництва очолив дорослу службу нашого центру. У корпусі для дорослих перебувало 136 пацієнтів, із них 40 реанімаційні. Я пишаюся, що жоден із них не помер за цей час, адже зупинка роботи навіть на день могла би призвести до втрати половини важкохворих. Але наш колектив згуртувався, ми підтримували одне одного і, попри війну, впоралися.

Про той період є і приємний спогад. Щойно почали працювати раГси, ми з моєю коханою Олександрою Телегузовою одразу одружилися. Святкували на роботі. Це було досить незвично. Олександра одна з найталановитіших лікарів. Мені пощастило, що ми створили сім’ю.

Як четвертий рік великої війни змінив вашу роботу?

 Тішить, що розвиток не зупинився вдалося організували окреме відділення, яке займається мініінвазивною хірургією і транскатетерними операціями. Водночас з’явилося багато військових не тільки з якимись специфічними пораненнями, але й із серцево-судинними захворюваннями. Велика честь допомагати нашим воїнам.

8 липня торік російська ракета поцілила по території Охматдиту. Також було пошкоджене одне із приміщень вашого центру поруч. Як тоді вдалося врятувати восьмимісячного пацієнта, якому проводили операцію?

 Вибух стався за 20 метрів від операційного блоку, де розпочали операції двом із трьох пацієнтів. Повибивало вікна, завалило вентиляцію, а пил із вікон і стін потрапив у грудну клітку одного з маленьких пацієнтів. Хірург-асистент інстинктивно закрив дитину своїм тілом, що допомогло зменшити ускладнення. Ми оперативно перевели дитячу службу й цього малюка з відкритою грудною кліткою в корпус для дорослих, де організували окрему дитячу реанімацію. Колеги промивали йому грудну порожнину, щоб вимити весь пил і не допустити розвитку інфекції. Грудну порожнину закрили й вичекали кілька днів, щоб подивитися, чи не прогресує інфекція. На щастя, все обійшлося. Нині всі служби працюють разом у цьому корпусі. Очікуємо, що наприкінці вересня на початку жовтня дитячий корпус повністю відновлять.

Чи не зросла кількість хворих через стрес?

 Стрес, спричинений війною, значно впливає на розвиток серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця, яка є основною причиною летальності. Через стресовий фактор відбувається викид гормонів адреналіну, норадреналіну, кортизолу, що провокує вивільнення цитокінів. Ці ферменти пошкоджують судинну стінку, сприяючи утворенню тромбів у дрібних судинах, що може призвести до інфаркту чи інсульту. Як наслідок ішемічна хвороба серця та порушення ритму серця помолодшали. Щодо вроджених вад серця, стрес сприяє виникненню артеріальної гіпертензії, що посилює тиск на клапани та серцевий м’яз. Це призводить до раннього прояву симптомів. Обмежений доступ до медицини в регіонах, близьких до бойових дій, також ускладнює ситуацію.

Моя колега Юлія Кузьменко організувала виїзні робочі групи до прифронтових зон. Пацієнти в цих регіонах часто не думають про своє здоров’я, адже вони зосереджені на елементарному виживанні. На жаль, що важчий початковий стан хворого та що більше прогресує захворювання, то вищі ризики оперативних втручань. До того ж декомпенсовані пацієнти, які надходять до нас, мають нижчі шанси на порятунок. Однак завдяки виїзним консультаціям намагаємося хоча б частково розв’язувати цю проблему й надавати допомогу.

Як бачите розвиток кардіохірургії в Україні після завершення війни?

 Завдяки спадщині школи Миколи Амосова в Україні сформувалася потужна база кардіохірургії з високою конкуренцією та кваліфікованими спеціалістами. Хочеться, щоб молоді лікарі залишалися в Україні, а система охорони здоров’я враховувала потреби не лише пацієнтів, а й медичного персоналу. Якщо вдасться зберегти кадри та систему, кардіохірургія, яка вже нині на високому рівні, матиме перспективи для розвитку.

Наш центр один із найкращих у світі за умовами праці, професійним рівнем і якістю роботи. Сподіваюся, війна не зруйнує можливості працювати в Україні.

Які особисті якості є найважливішими для кардіохірурга, а які можуть заважати?

 Для кардіохірурга критично важливою є швидкість ухвалення рішень зволікання може призвести до втрати часу й негативних наслідків для пацієнта. Звісно, мають бути глибокі знання не лише в кардіохірургії, а й у суміжних дисциплінах. Адже навіть ідеально виконана операція може мати поганий результат через інші фактори. Водночас надмірна емоційність заважає роботі, оскільки може негативно вплинути на концентрацію та результат.

Чи є якась загальна порада, яку даєте всім пацієнтам?

 Завжди кажу пацієнтам уникати поспіху. У разі серцево-судинних захворювань поспішність може посилити симптоми, як-от стенокардія, задишка чи найгірше непритомність. Наприклад, не варто бігти за автобусом краще зупинитися, заспокоїтись і дочекатися наступного. Зважені дії без поспіху можуть зберегти життя.

І повторюю давню істину про здоровий спосіб життя. Правильне харчування та регулярна фізична активність знижують ризик серцево-судинних захворювань, особливо за відсутності генетичних схильностей.