Дистанційна освіта, яка мала стати рятівним колом для українських дітей за кордоном, дедалі частіше викликає серйозне занепокоєння. Замість повноцінного навчання вона перетворюється на шлях до формального отримання документів. Ця тенденція свідчить про глибокі системні проблеми та потребує негайної уваги.
Освітні експерти б’ють на сполох, зауважуючи, що нинішній ринок масово пропонує, а батьки купують переважно не знання, а документи. Такий підхід підриває саму суть освітнього процесу. Фахівці називають кілька ключових причин, чому українська дистанційна освіта для учнів за кордоном все більше нагадує імітацію.
По-перше, діти фактично навчаються у двох школах одночасно – місцевій та українській. Витримати якісне навантаження від обох систем, особливо коли навчання відбувається чужою мовою, є фізіологічно неможливо. Це неминуче веде до вигорання та перевантаження учнів.
По-друге, у багатьох родинах пріоритет зміщується. На перший план виходить формальне збереження зв’язку з українською системою освіти, а не реальне засвоєння знань. Для таких дітей пріоритетом стає не українська навчальна програма, а лише сам факт її проходження.
По-третє, ситуація ускладнюється спрощенням вимог до навчання. Дистанційний формат значно обмежує можливості реальної перевірки рівня знань учнів. До того ж, використання штучного інтелекту дозволяє алгоритмам виконувати тести та письмові завдання, що ще більше спотворює освітній процес.
Фіктивне навчання не зможе повернути дітей до України, наголошують експерти. Воно створює лише ілюзію присутності в українському освітньому просторі. Дитина, яка механічно “проклікує” завдання або генерує есе за допомогою ШІ, не формує емоційного зв’язку з рідною освітою, а просто відбуває повинність.
Сама система дистанційної української освіти для дітей за кордоном стимулює спрощення вимог. Конкуренція між освітніми платформами відбувається не за якість навчання, а за комфорт та мінімальне навантаження для родин. У підсумку, перемагає той, хто вимагає найменших зобов’язань, а не той, хто забезпечує глибину знань.
Таким чином, для значної частини дітей дистанційна освіта перетворюється на чисту формальність. Вона не забезпечує ані знань, ані реальної інтеграції в український освітній простір. Це створює серйозні ризики для довіри до українських освітніх документів загалом, і ціна цього самообману може бути надзвичайно високою у майбутньому.
За офіційними даними, у поточному навчальному році очікується близько 3,5 мільйона учнів. З них 10% – це діти, які навчатимуться дистанційно, перебуваючи за кордоном або на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, понад 302 тисячі учнів знаходяться за межами України, а 35 361 дитина – на ТОТ.
Точну кількість українських дітей, що перебувають за кордоном, складно встановити. База даних Державної прикордонної служби наразі не дозволяє фільтрувати інформацію про виїзд за віком. Це ускладнює об’єктивну оцінку масштабів проблеми та розробку ефективних рішень.