Думки у виданні The Washington Post старшого наукового співробітника Американського інституту підприємництва Леона Арона

“Коли вбиваємо одразу п’ять з 10 їхніх солдатів, вони знову поповнюються протягом кількох годин”, сказав недавно український офіцер про російські війська, які тижнями брали в облогу Бахмут. Росіяни, додав він, штурмували позиції захисників “п’ять, шість, сім разів на день”.

У безпрецедентній лютості та безжалісності російський наступ на Бахмут може сигналізувати про появу нової військової доктрини Кремля.

Росіяни розпочали цю війну як відносно високотехнологічний бліцкриг. Але після відступу з-під Києва, у Харківській області та втрати Херсона, їхнє ведення операцій швидко повертається до того, як СРСР Йосипа Сталіна вів Велику вітчизняну війну, як росіяни називають Другу світову. Маніакально вони йдуть по трупам своїх солдатів. Звільнення раніше цього місяця колишнього командувача російських військ в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який організував більш-менш організований відхід з Херсона, підтвердило думку – порятунок солдатських життів не має значення, Москві потрібне просування вперед за будь-яку ціну.

Появу сталінського шляху війни підготувала ресталінізація в путінській Росії. Триває неухильне посилення репресій та антизахідної істерії, яку підживлюють путінські промови. Їхня вульгарність осоромила б будь-якого постсталінського радянського лідера. Мілітаризований патріотизм у Росії став де-факто офіційною ідеологією.

У 2020 році, після багатьох років провоєнної пропаганди, росіяни оцінили армію як національну установу, яка має найбільшу довіру. Вклонитися російським воїнам тепер можна у недавно збудованому Кафедральному соборі збройних сил.

Начебто постійна загроза Заходу суверенітету Росії стала домінуючою темою пропаганди, а нібито захист Володимиром Путіним батьківщини від пограбувань Заходу опора його підтримки та легітимності режиму. Перемога СРСР у Великій Вітчизняній війні оголошена найзначнішою подією в історії Росії та апофеозом національної слави. День перемоги 9 травня став найважливішим святом, коли немовлята у формі часів Другої світової війни з дитячими візками у вигляді танків вишиковуються в чергу на імітацію військових парадів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Для України ключова ціль – Мелітополь” – Сергій Грабський

“Військово-патріотична істерія в РФ нагадує СРСР 1930-х, епоху парадів фізкультурників, макетів танків, дирижаблів і голених потилиць. Сьогодні народ знову радісно одягається у червоноармійську форму, фотографується на танках і чекає на війну. У нескінченній літургії перемоги Путін викував націю війни, яка задраїла люки, і дивиться на світ через оглядову щілину танка”, писав опозиціонер Сергій Медведєв.

Військовий тріумф Сталіна зняв із нього всі жахливі злочини. Опитування 2021 року показало, що 60% росіян позитивно ставляться до Сталіна це кульмінація багаторічної тенденції, згідно з якою радянський диктатор витіснив Петра I та Олександра Пушкіна з першого місця серед найвидатніших діячів світової історії. У 2012 році, в день 60-річчя Путіна, його улюблений телеведучий, затятий пропагандист Дмитро Кисельов, завершив свою шанобливу промову, заявивши глядачам, що з усіх російських і радянських лідерів ХХ століття Путіна можна порівнювати тільки зі Сталіним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Відбувається перша війна за участі роботів” Валерій Яковенко

Невдовзі після цього Путін надав собі звання, яким Сталін нагородив себе на початку Великої вітчизняної війни: “Верховний головнокомандувач”. Хоча генсек Комуністичної партії, який слідував за Сталіним, був офіційно верховним головнокомандувачем, жоден радянський лідер після нього так публічно не виступав. На торішньому Параді перемоги Путін був ідентифікований як “президент та верховний головнокомандувач”. Вперше за 22 роки при владі до “президента” додалось “верховний головнокомандувач”. Путін, як писав політичний філософ Олександр Ципко, спробував “вхопитися за військову шинель Сталіна та влізти у його ботфорти”.

Бахмут показав, що Путін дивився на Сталіна не лише через звання. Сумно відомим сталінським наказом № 227 від 1942 року, відомим як “Ні кроку назад”, створили штрафні батальйони, чи штрафбати. Укомплектовані офіцерами і солдатами, “винними у порушенні дисципліни”, штрафбати вирушали в атаки камікадзе “людськими хвилями”, щоб “кров’ю спокутувати свої злочини проти батьківщини”. Тих, кому пощастило бути пораненим, а не вбитим, повернули до регулярних частин.

Поповнена злочинцями, витягнутими з в’язниць з обіцянкою помилування після шести місяців війни в Україні, путінська приватна наймана армія ПВК “Вагнера” дедалі більше нагадує штрафбати. Її солдатів відправляли на місії смертників або стратили без суду та слідства за “боягузтво”. ПВК “Вагнера” вже перевершила за жорстокістю сталінські штрафбати. Ті кати розстрілювали “зрадників”, а їхні наступники розбивають голови кувалдою. Можливо, незабаром побачимо ще одну версію наказу №227 – “загороджувальні загони”, які розташовані позаду наступаючих солдатів і стріляють у будь-якого, хто відступає або просто вагається.

“Ми втопили ворога у своїй крові. Ми поховали його під нашими трупами”, згадував у 1988 році про свій досвід Великої вітчизняної війни її ветеран та письменник Віктор Астаф’єв.

Нинішній міністр оборони Сергій Шойгу запропонував збільшити чисельність бойового складу збройних сил з 1,15 млн до 1,5 млн осіб. Путін готується до такої війни. Україна та її західні прихильники також мають бути готовими до цього.

Переклад Gazeta.ua