Аналітик Віктор Андрусів вважає, що для Росії справжнім крахом стане не зубожіння, а втрата можливості впливати на світову політику. Це усвідомлення, що РФ більше не є глобальною державою, є основною рушійною силою нинішнього конфлікту. Війна розпочалася не з вторгнення, а з вимог Кремля до «колективного Заходу» відкотити НАТО до кордонів 1997 року.
Ці вимоги, висунуті у грудні 2021 року, були відповіддю на «травму 90-х», коли Росія відчувала себе слабкою. Тоді «слабка» означало не бідна, а неспроможна відстоювати свої інтереси на міжнародній арені. Цей комплекс неможливості впливу став головним мотиватором для нинішнього російського керівництва.
Схожа ситуація у світовій історії вже траплялася. Велика Британія, хоч і вийшла переможницею з Другої світової війни, перестала бути імперією. Країна увійшла в системну стагнацію на 30 років, що завершилася енергетичною кризою 1973-1974 років та ознаменувала остаточну втрату Британією статусу глобальної сили.
Саме на порозі подібної системної кризи стоїть і режим Путіна. Економічна ситуація в Росії далека від голоду, і навіть це не зупинило б її. Проте, усі ознаки вказують на довгострокову системну історію, яка затягнеться на роки.
Міжнародні санкції починають давати свої результати, хоч і працюють у довгу перспективу. Цього року економіка РФ зросте максимум на 0,5-0,7%, тоді як минулого року зростання становило 4%. Чистий прибуток найбільшої нафтогазової компанії «Роснефть» за дев’ять місяців цього року впав на 70%, порівняно з мінус 14% минулого року.
Значні проблеми спостерігаються і в оборонній промисловості. «Уралвагонзавод», найбільший виробник танків, звільняє до 50% робітників, що свідчить про суттєве падіння замовлень. Крім того, по всій Росії скоротили виплати за контрактами «СВО» з 2-3 мільйонів до 500-800 тисяч рублів.
На тлі цих колосальних економічних труднощів Путіну доведеться знову мобілізувати 300 тисяч військових. Він має їх озброїти, екіпірувати, виготовити десятки тисяч «шахедів» (кожен по $100 тис.) та сотні ракет (кожна від $2 млн). Усе це відбувається в умовах падіння економіки, зростання цін та кризи нафтогазових доходів.
Якщо значної шкоди було завдано вже цього року, то з чим Росія завершуватиме наступний? Військові зусилля цього року були підтримані зростанням минулого року. Підтримувати такий масштаб у 2026 році на тлі поточного падіння буде вкрай складно. До того ж, після війни знадобляться сотні мільярдів на відбудову армії та окупованих територій.
Аналітик підкреслює, що в березні наступного року Путін постане перед критичним вибором. Або він отримає Донбас, оголосить про перемогу, але Росія перетвориться на регіональну державу. Або ж погодиться на мир, намагаючись врятувати країну через повернення до співпраці із Заходом.
Віктор Андрусів вважає, що Путіна найбільше турбує те, що станеться з Росією після його смерті. Думка про те, що Росія знову «вилетіла в трубу», для нього значно болючіша, ніж неповне захоплення Донбасу.
Березневий дедлайн обумовлений його стратегією: знищити енергетику України до кінця зими, щоб змусити Київ до його вимог. Якщо Україна вистоїть, у березні Путін втратить ще одну надію.
Зараз Кремль блефуватиме, показуючи готовність йти до кінця, адже це частина переговорної гри. Проте, реальне рішення щодо війни буде ухвалене саме у березні. Тоді й стане зрозумілим, який шлях обере російський лідер.