Нещодавній візит прем’єр-міністра Грузії Іраклія Кобахідзе до Ашгабата, Туркменістан, викликав шквал обурення всередині країни та гострі питання щодо майбутнього геополітичного курсу держави. Поїздка, що спочатку була представлена як “вирішення майбутнього Грузії”, завершилася зустріччю з Володимиром Путіним, що спровокувало нові протести та підозри щодо відновлення зв’язків з окупантом.
Кобахідзе взяв участь у Міжнародному форумі миру і довіри, присвяченому 30-річчю нейтралітету Туркменістану. Цей захід, який зібрав переважно авторитарних лідерів, сам по собі став ляпасом грузинському суспільству. Адже більшість учасників представляли країни, де демократичні інститути або відсутні, або перебувають під постійним тиском.
Спільне фото грузинського прем’єра поруч із президентом Росії Володимиром Путіним миттєво поширилося та стало каталізатором нових протестів у Грузії. Ця зустріч, перша між лідерами двох країн після війни 2008 року, викликала побоювання щодо можливого відновлення дипломатичних відносин. Це особливо гостро сприймається на тлі того, що Росія продовжує окупувати близько 20% грузинської території.
Переважна більшість населення Грузії, понад 80%, стабільно підтримує євроатлантичну інтеграцію, що закріплено в конституції країни. Однак правляча партія “Грузинська мрія” активно дискредитує прозахідний курс. Візит прем’єра на форум, що просуває ідею нейтралітету, лише посилив ці суперечності.
На запитання журналістів щодо зустрічі зі Путіним, спікер парламенту Шалва Папуашвілі заявив, що присутність російського президента важлива для обговорення миру, суверенітету та територіальної цілісності. Проте він не уточнив, чий саме суверенітет та цілісність планувалося обговорювати. Така розпливчаста позиція лише поглибила підозри опозиції, яка розцінила цей крок як спробу повернути країну під вплив РФ.
Аналітики припускають, що грузинська влада, можливо, шукає легітимності через участь у міжнародних форумах, оскільки запрошення від країн ЄС стають дедалі рідшими. Окрім того, участь у “форумі з нейтралітету” може свідчити про серйозне обмірковування “Грузинською мрією” цієї ідеї як альтернативи європейській інтеграції. Такий курс є вкрай ризикованим, адже більшість грузинського суспільства категорично виступає проти нейтралітету.
Правляча партія неодноразово демонструвала готовність йти всупереч громадській думці. До планових парламентських виборів у жовтні 2028 року ще майже три роки, і влада прагне максимально послабити опозицію. Зокрема, вже вносяться зміни до виборчого кодексу, які можуть позбавити права голосу громадян Грузії, що проживають за кордоном.
Ще одним фактором, що, можливо, впливає на стратегію уряду, є розслідування щодо застосування хімічної зброї проти минулорічних прозахідних мітингів. Попри швидке закриття справи, суспільство не отримало вичерпних відповідей. Суперечливі заяви високопосадовців лише підживили підозри та, ймовірно, змусили владу шукати зовнішньої підтримки у різних напрямках.
Це може пояснити суперечливі дії грузинської влади: з одного боку – форум в Ашгабаті та фото з Путіним, з іншого – участь у форумі в Гаазі та підтримка репараційного механізму для України. “Грузинська мрія” дедалі частіше виглядає як партія, що втрачає контроль над ситуацією. У разі заморозки війни в Україні, Грузія ризикує стати наступною, легкою здобиччю Кремля, особливо після розвалу союзу із Заходом.
Реакція з боку Москви не змусила себе чекати. Директор Четвертого відділу МЗС Росії Михаїл Калугін заявив про прагнення стабільних відносин з Грузією, відзначивши її “здоровий прагматизм”. Він підкреслив відмову Тбілісі приєднатися до антиросійських санкцій та відкрити “другий фронт”, пов’язуючи це з економічним зростанням.
За словами Калугіна, Європейський Союз не виправдав економічних очікувань Грузії, що робить російський ринок ключовим. Москва відкрито натякає, що “Грузинській мрії” доведеться остаточно визначитися зі своїм геополітичним табором. Час напівзаходів, схоже, добігає кінця.